Її губи стислися. Вона не промовила ні слова.
Накі поклав лікті на стіл і нахилився вперед.
— Ізабель, закон визнає, що дружина може бути безсила в руках чоловіка. Згідно з Кримінальним кодексом, ти не несеш відповідальності за все, що він примусив тебе зробити або не дозволяв тобі, тому можеш не турбуватися з цього приводу. Тебе не покарають за його злочини. Тепер мені потрібно запитати ось що. Добре подумай, перш ніж відповісти. Пам’ятай, що ти не винна у своїх вчинках, зроблених з примусу. — Поліцейський відкашлявся. — За словами Тома, Френк Ронфельдт був мертвий, коли прибило човен. — Він подивився їй в очі. — Це правда?
Ізабель сторопіла. Вона вже чула, як каже, що це правда. Але, перш ніж розтулила рота, згадала Томову зраду. Раптом, переповнена втратою Люсі, гнівом та повним виснаженням, жінка заплющила очі.
Поліцейський тихо нагадав:
— Це правда, Ізабель?
Утупившись у свою обручку, вона промовила:
— Мені нічого сказати, — і залилася сльозами.
Том пив чай повільно, спостерігаючи за клубами пару, що розчинялися в теплому повітрі. Денне світло косими променями пробивалося крізь високі вікна бідно обставленої кімнати. Потерши щетину на підборідді, Том згадав ті дні, коли гоління й навіть умивання були просто неможливими.
— Ще чашку? — запитав Накі рівним голосом.
— Ні. Дякую!
— Курите?
— Ні.
— Продовжимо. До острова прибило човен. Невідомо звідки.
— Я вже все це розповідав на Янусі.
— І будете розказувати стільки, скільки я захочу! Отже, ви побачили човен.
— Так.
— І в ньому була дитина.
— Так.
— У якому стані вона перебувала?
— Здорова. Плакала. Однак була здоровою.
Накі записував.
— Там же був чоловік.
— Тіло.
— Чоловік, — сказав Накі.
Том подивився на нього, обдумуючи виправлення.
— Ви ж звикли відчувати себе «королем замку» на Янусі, так?
Том зважив на іронію, яку помітив би кожен, хто знав про життя доглядачів, але промовчав.
Накі продовжував:
— Вважали, що це зійде вам з рук? Навколо ні душі.