— Справа була не в цьому.
— І ви вирішили залишити дитину. Ізабель якраз втратила свою. Ніхто б і не здогадався. Усе так і було?
— Я сказав вам, що я сам усе вирішив і примусив Ізабель погодитися.
— Лупцювали свою дружину, так?
Том подивився на поліцейського.
— Ви і справді так думаєте?
— Це через те вона втратила дитину?
Том був шокований.
— Вона так сказала?!
Накі мовчав, Том набрався духу.
— Слухайте, я вже розповів вам про те, що сталося. Вона намагалась відрадити мене від цього. Я винен в усьому, у чому ви хочете звинуватити мене, давайте закінчимо, тільки залиште в спокої мою дружину.
— Не вказуйте, що я повинен робити! — відрубав Накі. — Я не ваш ординарець. Я зроблю все, що я вирішу, коли буду готовий до цього. — Він відсунув свій стілець від столу і схрестив руки на грудях. — Чоловік у човні…
— Що ви хочете почути?
— У якому стані він був, коли ви його знайшли?
— Він був мертвий.
— Ви впевнені?
— Я бачив достатньо трупів свого часу.
— Чому я повинен вірити в це?
— Чому я повинен брехати?
Накі витримав паузу, щоб ув’язнений відчув усю вагу цього навислого запитання. Том ніяково ворухнувся в кріслі.
— Точно! — сказав Накі. — Чому ви повинні брехати?
— Моя дружина підтвердить, що він був мертвий, коли прибило човен.
— Та сама дружина, яку ви змусили брехати?
— Це ж зовсім різні речі: прихистити дитину і…
— Убити людину? — продовжив Накі.
— Запитайте її.
— Я питав, — сказав спокійно поліцейський.
— Тоді ви знаєте, що він був мертвий.
— Я нічого не знаю. Вона відмовляється говорити про це.
Том відчув нищівний удар у грудях. Він відвів погляд.