— Це книга…
— Це альтас! — викрикнула Люсі.
Том вивчав подарунок.
— Зоряний атлас Брауна, що показує всі яскраві зірки з докладними інструкціями, як знайти їх та використати для навігаційних цілей і для іспитів. — Чоловік, повільно посміхнувшись, повернувся до Ізабель. — Люсі — розумна дівчинка, якщо таке організувала. Так?
— Читай, татку. Усередині. Я писала.
Відкривши книжку, Том побачив довгу присвяту. Він і досі посміхався, але щось у тих словах «завжди, завжди, завжди» болюче вразило його. Завжди — неможливе поняття, особливо для цієї дитини, в цьому місці. Він поцілував голову Люсі.
— Просто чудово, Лулу з маяка! Найпрекрасніший подарунок у моєму житті.
Розділ 19
— Якщо ми виграємо зараз, це вже не буде повний провал, — сказав Блуї.
Австралійська команда з крикету програла перші чотири домашні матчі сезону 1928—1929 років, і, коли в березні на Янус прибув катер, у Мельбурні саме проходив фінальний матч. Поки вони носили вантаж, Блуї розповідав Тому про найбільш яскраві моменти гри:
— Бредмен заробив свої сто балів. Досі він залишається в грі. Ґейва Ларвуда переслідують невдачі, так пишуть газети. Ось що я тобі скажу: матч триває вже чотири дні. Схоже, цього разу гра буде довгою.
Поки Ральф ходив на кухню, щоб уже традиційно принести подарунки для Люсі від Гільди, Том разом з Блуї занесли в повітку останні чотири мішки борошна.
— У мене там працює двоюрідний брат, — сказав Блуї, кивнувши на емблему виробника, що була на мішку.
— На млині? — запитав Том.
— Так. Каже, там добре платять. І борошна можна брати, скільки хочеш.
— Кожна робота має свої плюси.
— І то правда. У мене от скільки завгодно свіжого повітря, щоб дихати, і скільки завгодно води, щоб плавати, — засміявся Блуї та озирнувся поглянути, чи не було поблизу шкіпера. — Мій кузен каже, що може влаштувати мене туди будь-коли. — Він зробив паузу, а потім змінив тему й ніби між іншим додав: — А іноді я думаю про те, щоб стати бакалійником.
Це не було схоже на Блуї. Час від часу він міг поговорити про результати щорічного національного турніру з крикету або повідомити про виграш на перегонах. Він згадував свого брата Мерва, який загинув у перший день операції на Ґалліполійському півострові, або розповідав про свою грізну овдовілу матір Аду. Проте сьогодні Том відчув: щось було не так.
— До чого тут бакалійник?
Блуї штовхнув ногою один із мішків, щоб вирівняти його, і сказав:
— А як це — бути одруженим?
— Що?! — приголомшено перепитав Том.
— Я маю на увазі, чи воно того варте?
Том розглядав список товарів.
— Ти хочеш щось мені розповісти, Блуї?
— Ні.
— Добре! — кивнув Том. Треба було трохи почекати, щоб урешті довідатися про все. Так відбувалося завжди.
Блуї підіпхнув ще один мішок.
— Її звати Кітті. Кітті Келлі. Її батько — власник бакалійної крамниці. Ми з нею зустрічаємося.
Том, підвівши брови, посміхнувся: