— У неї Томів ніс, правда? — озвався Ральф.
— Ну… — вагався Том. — Не впевнений, що мій ніс пасуватиме дівчинці!
— Розумію! — усміхнувся Ральф. — Так, пане Шерборне, друже, мені потрібен твій автограф на формах. Давай зробимо це зараз.
Том із полегшенням підвівся із-за столу.
— Гаразд! Ходімо в офіс, капітане Еддикоте, сер, — мовив він.
А Блуї воркував над кошиком.
Молодий чоловік поліз у ліжечко, дістав брязкальце й стряснув ним перед дитиною, яка вже прокинулася.
Вона пильно дивилась, і він знову стряснув ним.
— Ти щаслива, в тебе є чудове срібне брязкальце! Ідеально пасує принцесі. Я ніколи не бачив нічого настільки прекрасного! Янголи на сріблі, і все таке… Янголи для янгола… І твоя пухнаста ковдра — чудова…
— О, вони залишилися від… — голос Ізабель затремтів, — від…
Блуї почервонів.
— Вибачте! Не варто було. Я… Краще допоможу розвантажувати. Дякую за пиріг! — сказавши це, молодий чоловік вийшов з кухні.
Янус Рок,
Червень 1926 року
Любі мамо й тату!
Бог послав нам янгола, щоб ми не сумували. Дитятко Люсі захопило наші серця! Вона вродлива дівчинка — абсолютно досконала. Вона добре спить і їсть. З нею ніколи не буває проблем.
Я хочу, щоб ви її побачили й потримали на руках. Щодня вона змінюється, і я знаю, до того часу, як ви зустрінетеся, вона вже не буде немовлям. Коли ми повернемося на берег, Люсі вже почне ходити. Ось, через неможливість сфотографувати її, я вмочила її п’ятку в кармін! (На маяку треба бути винахідливим…) Шедевр додається.
Том — чудовий тато. Відколи Люсі тут, Янус дуже змінився. Поки що за нею досить легко наглядати: я поклала її в кошик, і вона скрізь зі мною, навіть коли я збираю яйця чи дою козу. Буде трохи складніше, коли почне повзати. Але мені не хочеться забігати наперед.
Я хочу так багато про неї розказати: яке темне її волосся, як чудово вона пахне після ванни. Її очі теж темні. Однак я не можу судити. Вона занадто вродлива, щоб описати. Я знаю Люсі лише кілька тижнів, а вже не можу уявити свого життя без неї.
Отже, «бабусю й дідусю» (!), мушу закінчувати, і катер забере листа. Бо інакше ви отримаєте його аж через три місяці!
З найніжнішою любов’ю,
Ізабель
P.S. Я щойно прочитала вашого листа, що його катер привіз зранку. Дякую за красиву ковдрочку! І лялька просто чудова. Книжки теж прекрасні. Я постійно розповідаю їй дитячі віршики, отже нові їй теж сподобаються.
P.P.S. Том дякує за джемпер. Зима тут кусюча!
Молодий місяць виглядав вишитим у небі, що темніло. Том та Ізабель сиділи на веранді, а високо над ними світив маяк. Люсі заснула на руках Тома.
— Важко не дихати разом із нею, — сказав він, дивлячись на дитину.
— Тобто?
— Це як свого роду заклинання, правда? Кожного разу, коли вона спить, я починаю дихати в одному ритмі з нею. Це схоже на те, як я залишаю все, щоб засвітити маяк. — І він майже нечутно додав: — Мене це лякає.
Ізабель усміхнулася.
— То просто любов, Томе. Не треба боятися любові.