У наступні тижні Ізабель розквітнула. Вона щось наспівувала вдома. Жінка не могла втриматися від того, щоб весь день не кидатися на Тома з обіймами й поцілунками. Вона щиро усміхалася й була щасливою. А дитина? Дитина дихала спокоєм і довірою. Її обіймали, цілували й пестили, їй співали, і вона була задоволена.
— Мама тут, Люсі, мама тут, — колисала Ізабель дитинку.
Не було жодних сумнівів, що дівчинка квітнула. Її шкіра немов світилася м’яким ореолом. Груди Ізабель знову наповнилися молоком, доктор Ґриффітс детально описав процес «релактації», і дитина, не вагаючись, їла так, ніби між ними двома було укладено якусь угоду. А Том, загасивши вранці маяк, почав затримуватися там довше. Знову й знову він ловив себе на тому, що повертається до запису за 27 квітня і дивиться на порожнє місце в журналі.
Том знав: правила іноді можна порушувати. І все ж вони були тим, що відрізняло людину від дикуна, людину від монстра. Правила, які стверджують: людину краще взяти в полон, аніж убити. Правила, які дозволяли винести поранених з нічийної землі. Але завжди поставало одне просте питання: чи міг він забрати це немовля в Ізабель? Якщо дитина була сама-самісінька в цьому світі? Невже це правильно — відбирати її в жінки, котра обожнювала її, і віддавати на милість долі?
Уночі Тому снилося, що він тонув, відчайдушно махаючи руками й ногами, намагаючись знайти землю, але не було на що стати, не було нічого, щоб утримати його на плаву, окрім русалки, за хвіст якої вхопився Том, котра почала тягти його дедалі глибше й глибше в темну воду, поки він не прокинувся в холодному поту, задихаючись. А Ізабель блаженно спала біля нього.
Розділ 12
— Здоров, Ральфе! Радий тебе бачити. А де Блуї?
— Я тут! — крикнув матрос із-за ящиків з фруктами на кормі. — Як поживаєш, Томе? Чи справді радий нас бачити?
— Завжди радий, приятелю. У вас є грог, так? — сміявся той, закріпивши швартови.
Старий двигун пихкав і тріщав, коли катер підходив до причалу, наповнюючи повітря густими випарами дизельного палива. Була середина червня, і з часу появи дитини сім тижнів тому катер прибув уперше.
— Підвісна переправа готова. Лебідка теж.
— Ого, Томе, ти швидко впорався! — вигукнув Ральф. — Хіба ми кудись поспішаємо? Це великий день. Ми можемо не квапитися. До того ж повинні відсвяткувати народження нової людини! Моя Гільда надавала мені купу речей для маленької, і не тільки вона, а ще горді бабуся й дідусь.
Коли Ральф піднявся трапом, він міцно обійняв Тома.
— Вітаю, синку! Це просто чудово. Особливо після всього, що сталося раніше.
Блуї продовжив:
— Молодець! Ма передає вітання.
Том опустив очі.
— Дякую! Дуже дякую! Мені приємно.
Коли вони йшли стежиною вгору, то побачили Ізабель. Ззаду виднілися випрані підгузки, немов сигнальний прапор, що майорить на свіжому вітрі. Кілька пасом вибилися з її щойно підібраного волосся.
Ральф підняв руки, підійшовши до жінки.
— Ну, навіть передати не можу. Ніщо, крім малятка, не змусить жінку так розквітнути. Твої щоки палають, волосся сяє, як і в моєї Гільди після народження кожної нашої дитини.
Ізабель зашарілася від компліменту і швидко чмокнула старого. Вона поцілувала і Блуї, котрий, схиливши голову, пробурмотів:
— Вітаємо, пані Шерборн!
— Заходьте всі сюди. Чайник закипів, і я спекла пиріг.
Вони сиділи за старим столом, Ізабель постійно кидала погляд на дитину, яка спала в плетеному кошику.
— У Партаґезі про вас говорять усі жінки. Народити дитину без допомоги лікаря. Звичайно, для дружини фермера це не є чимось особливим: Мері Лінфорд сказала, що колись вона народила трьох без сторонньої допомоги. Але в місті всі вражені. Я сподіваюся, Том хоч якось допоміг?
Пара переглянулася. Том збирався щось сказати, однак Ізабель взяла його за руку й міцно стиснула її.
— Він був чудовий. Я не могла і мріяти про кращого чоловіка. — У її очах блищали сльози.
— Як я бачу, вона справжня красуня, — сказав Блуї.
Але з-під пухнастої ковдри виднілося лише маленьке обличчя в чепчику.