— Ні, не весь. До чого ви ведете? Де Люсі?
Віолетта підійшла й стала позаду Білла.
— Що там ще трапилося?
— Мені потрібно побачити вашу дочку, пані Ґрейсмарк, — сказав Ґарстоун. — Не могли б ви покликати її, будь ласка?
Неохоче Віолетта підійшла до кімнати Ізабель, але там нікого не було. Вона поспішила на задній двір, де побачила на садовій гойдалці доньку, що втупилася в одну точку.
— Ізабель! Тут Гаррі Ґарстоун!
— Що йому потрібно?
— Думаю, тобі краще вийти до нього, — сказала Віолетта. Щось у її тоні змусило Ізабель піти за матір’ю до вхідних дверей.
— Доброго вечора, пані Шерборн! Я тут щодо Ґрейс Ронфельдт, — почав Ґарстоун.
— Що з нею? — запитала Ізабель.
— Коли ви востаннє її бачили?
— Вона не була з дівчинкою, відколи повернулася, — заперечила Віолетта, однак потім виправилася: — Вони… випадково зустрілися в крамниці пана Мушмора, але тільки один раз.
— Це правда, пані Шерборн?
Ізабель мовчала, тому відповів батько:
— Звичайно, що правда. Ви думаєте, вона…
— Ні, тату. Насправді я бачила її.
Вражені батьки обернулися до Ізабель.
— У парку, три дні тому. Ґвен Поттс приводила її до мене. — Ізабель подумала, чи продовжувати. — Я не шукала її. Ґвен сама привела її до мене, клянусь. А де Люсі?
— Пропала. Зникла.
— Коли?
— Я думав, що ви могли б сказати це мені, — відповів поліцейський. — Пане Ґрейсмарк, ви не заперечуєте, якщо я тут розглянуся? Просто щоб переконатися.
Білл збирався заперечити, але новини від Ізабель схвилювали його.
— Ми нічого не приховуємо. Робіть, що вважаєте за потрібне.
Поліцейський, котрий і досі пам’ятав, як отримав тростиною від Білла Ґрейсмарка за списування на контрольній з математики, влаштував справжнє шоу, відкриваючи шафи з одягом та заглядаючи під ліжка, хоча він трохи нервував, наче все ще боявся, що директор може всипати йому різок. Нарешті він повернувся в передпокій.
— Дякую! Якщо побачите її, не забудьте сповістити нас.
— Сповістити вас? — обурилася Ізабель. — Хіба ви не почали пошуки? Чому ви вже її не шукаєте?
— Це не ваша турбота, пані Шерборн.
Щойно Ґарстоун пішов, Ізабель обернулась до батька.
— Тату, ми повинні знайти її! Де ж вона може бути? Я мушу йти…
— Стримайся, Із. Давай я спершу розпитаю Вернона Накі. Я зателефоную у відділок і довідаюся, що там відбувається.