— Ну й чудово,— сказав Олесь,— армія є, наша дивізія є, і полк наш також є.
— З такими танками нам нічого не страшно,— задоволено мовив старший сержант Хмельницький.
Батальйон знову вийшов на дорогу й рушив далі. До села залишалося всього-на-всього кілька кілометрів.
На високому пагорбі добре було видно вітряк з відбитим крилом.
Потім показалася сільська церква… потім хати… люди…
Штаб полку з господарчою частиною та допоміжними службами зупинився під селом у лісі, бійці батальйону розмістилися в селі. Хмельницький, спитавши дозволу, пішов з Олесем та Аршавіром провідати своїх.
Коли зайшли на подвір’я, назустріч вибіг з великим гавкотом собака, став лащитися до Олега, лизати йому руки.
— О, Джульбарсе, ти мене не забув… Ну, добре, добре, годі…— говорив старший сержант, гладячи собаку по голові, а Джульбарс, радісно поблискуючи очима, зазирав йому в обличчя, намагаючись лизнути.
На подвір’я вибігла дівчина, кинулась Олегові на груди, заголосила:
— Ну чого ти, дурненька? — пригортаючи до себе, вмовляв він її, а сам з нетерпінням позирав на хатні двері.— Чого ти плачеш, сестричко, живий я, здоровий…
«Де ж це мати, дружина?.. Чого не виходять назустріч?» — ворухнулася думка. Нарешті спитав:
— А як мама, Валя?
Сестра заридала ще дужче.
— Не мовчи!.. Щось сталося? — застиг Олег, здогадуючись, що це не сльози радості.
— Мама захворіла,— схлипуючи, сказала Галя.— Уже кілька днів, як злягла…
— А Валя, син?..
Галя затулила обличчя долонями:
— Обоє… від бомби…
Олег стояв ні живий ні мертвий.
— Літаки налетіли, тут таке робилося — світа не видно…
Старший сержант нічого не чув. Здавалося, він оглух і осліп. Хитаючись, відійшов до дровітні й, обхопивши руками голову, безсило опустився на колоду.
Зайшли до хати.
— Мамо, Олег прийшов! — гукнула з порога Галя.
— Де він, де він, мій бідолашний синок?..— жінка була майже незряча.
— Тут я, мамо, тут, моя рідна,— сказав Олег і припав до матері.
— Олежику, дитино, прийшов… надовго?
— На кілька днів, мамо, лише на кілька днів.
— Бідолашний мій сину… Де взяти слів, щоб розрадити твою душу…
— Я все знаю, мамо. Галя сказала…
— Олежику, мені почулося, наче ще люди зайшли.