Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це ти про кого?..

— Про вчительку! Крадійка і повія! — вигукнула Зухра гнівно.

Я засміявся. Що мені залишалося ще робити?

— Ех, ти… Я випадково зустрів твою вчительку, та й годі.

— Брехун! — перебила вона мене. — Нічого не «випадково»! Вона мені сама сказала!

— Ні!.. — Я вже не знав, що й казати.

— Ця свиня призналася, що гуляє з тобою.

Аліїних батьків це ніскілечки не здивувало, хоча вони подивувалися моїй настирливості.

Я сидів — ні пари з вуст, а Зухра зневажливо вела далі:

— І навіщо Аллах створив такого боягуза?

Я був розбитий, остаточно знищений, лише з безодні свого розпачу волав:

— Зухро! Все оте не має ніякого значення… Воно лише розширює прірву… Не втрачай голову, Зухро… ми мусимо разом піти звідси…

Зухра не слухала мене.

— Що робити??! — вигукнула вона. — Як я обманулася в тобі, жалюгідний негіднику! — і плюнула мені межи очі.

Я страшенно розізлився, крикнув:

— Зухро!

Вона плюнула ще раз.

Цього вже я не міг стерпіти й загорлав:

— Геть звідси!.. Геть — або я розвалю тобі голову!

Зухра кинулась на мене і з розмаху вдарила в обличчя. Я ледве втримався на ногах, тоді схопив її за руки, однак вона вирвалась і зацідила мені вдруге. Я остаточно втратив самоконтроль і почав гамселити її кулаками. Зухра теж лупила мене так, як годі сподіватися од дівчини.

Зненацька до кімнати залетіла господиня і, лаючись усіма їй відомими мовами, відтягла Зухру, а я, мов навіжений, горлав:

— Я вільний. Одружуся, з ким захочу… Візьму шлюб з Алією!

Ввійшов Мансур Бахі й повів мене до своєї кімнати. Не пригадую, про що ми з ним говорили, пам’ятаю лише, що він підступно кинувся на мене, й почалась нова бійка. Таке з його боку було цілковитою несподіванкою. Хоча, чому, власне, несподіванкою? Мені раніше й на думку не спадало, що він теж закоханий у Зухру! Отже я дізнався причину його нелюбові до мене.

Знову прийшла господиня.

Ця стара відьма вирішила все скинути на мене. Сказала, ніби не знає спокою відтоді, коли я з’явився в пансіонаті, ніби я перетворив пансіонат на справжнісіньке пекло.

— Шукай собі інше житло! — заявила вона наостанок.

Після всього цього мені вже нічого було лишатися в пансіонаті. Я вимагав лише не чіпати мене до завтрашнього вечора, до якого в мене було заплачено, та й гордість не дозволяла поступатись.

Я вийшов на вулицю й довго блукав під похмурим небом, щулячись від холодних завій, дивлячись байдуже на сліпучі вітрини магазинів з новорічними подарунками.

Потім пішов на побачення з Алі Бекіром.

— Усе підготував?