Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я заперечив:

— Але ж бився з ним не лише він один!

Талаба Марзук кивнув на двері Зухриної кімнати:

— Ось причина всього.

Я стояв на своєму.

— Але ж він не виявляв до неї ніяких почуттів!

— Це ще не означає, що він не був закоханим у неї чи не хотів помститися своєму суперникові!

— Шановний, але ж Сархан покинув її й пішов…

— Забравши серце і честь!

— Краще помовч, не базікай дурниць, ти ж нічого до ладу не знаєш!

— Як ви думаєте, Мансур Бахі справді подався до поліції? — спитала Маріанна.

Так ми сперечалися ще довго, аж поки мені ввірвався терпець:

— Годі… досить… Побачимо, що буде далі!

Годинник пробив чотири рази. Я вийшов до вітальні.

— Це перший новорічний вечір, який нагадує мені похорон, — промовила Маріанна, відклавши в бік книжку.

— Ви знову за своє, знову повернулися до сенсаційної теми, — пробурчав Талаба-бек.

— Для нашого пансіонату настали невеселі часи, — сказала розсудлива Маріанна. — А Зухра нехай іде геть звідси і пошукає собі роботу десь-інде.

Я розізлився:

— Послухай, Маріанно, дівчина тут ні до чого. Вона ж прийшла сюди, шукаючи в тебе порятунку…

— Вона розчарувала мене…

Талаба-бек клацнув пальцями, мовляв, йому на думку спала чудова ідея.

— А що нам заважає відсвяткувати Новий рік? — сказав він.

Я здивувався:

— Як це?.. Ти про що?..

Однак Талаба-бек не зважав.

— Я запрошую тебе, рідненька: давай відзначимо свято, як домовлялися! — звернувся він до Маріанни.

— Ах, мої нерви, пане Талабо, мої нерви… — застогнала Маріанна.

— Тому я й пропоную гульнути.

Напруження трохи спало. Вони вдвох почали запально обговорювати деталі наступаючого свята. Тим часом повернувся Хусні Алам і повідомив, що переїжджає звідси. Господиня розповіла йому про Мансура Бахі. Він знизав плечима і подався вкладати валізи, а невдовзі розпрощався з нами.

Я сумно пробурмотів: