Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чудовий ранок, місіс! — озвалася вона до Жабса, порівнявшись із ним.

— Ваша правда, місіс! — чемно відповів Жабс, ідучи на одному рівні з бечівником. — Ранок і справді чудовий, але для тих, хто не в такій халепі, як я. Розумієте, в мене донька заміжня, і от присилає вона мені термінову депешу: кидай усе та мчи до мене. І от я йду й не знаю, що мені думати, та боюся, щоб не сталося найгіршого. Якщо ви матір, місіс, ви мене зрозумієте. Я кидаю всі справи — а я перу, я також праля, ви мабуть, бачите це, місіс, — лишаю малих дітей напризволяще, — а це такі паливоди, місіс, що гірших світ не бачив, — гублю дорогою всі гроші, збиваюся зі шляху, і вже навіть думати боюся, місіс, що може бути з моєю донею!

— А де саме вона живе, місіс? — поцікавилася жінка з баржі.

— Та тут недалеко від річки, місіс, — сказав Жабс. — Поблизу симпатичного маєтку, що зветься Жабс-хол, то десь у цих краях. Може, вам доводилося чути про Жабс-хол?

— Жабс-хол? О, та я ж туди пливу, — відповіла жінка. — За кілька миль цей канал впадає в річку, а Жабс-хол трохи нижче. Та там уже й пішки близька дорога. Сідайте до мене на баржу, я вас підвезу.

Вона причалила до берега, і Жабс — не звір, а сама скромність і вдячність — ступив на борт і, цілком задоволений, сів на палубу.

“Знову пощастило Жабсові! — радісно подумав він. — Як добре завжди бути переможцем!..”

— То ви, місіс, праля? — чемно запитала жінка з баржі, коли вони попливли далі. — Хороше заняття, скажу я вам, гадаю, ви погодитесь зі мною.

— А надто в цій окрузі, — не довго думаючи, бовкнув Жабс, — вся знать іде до мене, про інших і чути не хоче, хай би їм навіть доплачували, бо мене знають тільки з кращого боку. О, що-що, а справу свою я знаю, бо я все роблю сама. Прати, прасувати, крохмалити, підганяти вишукані сорочки джентльменам для світських раутів та вечорів — усюди я, все сама!

— Але ж не робите ви все самі, правда, місіс? — не без поваги в голосі спитала жінка.

— А, та в мене є дівчата, — бовкнув Жабс перше, що спало на думку. — У мене постійно працює двадцять місцевих дівчат. Та якби ви, місіс, знали, що то за дівчата! Більших ледацюг ще світ не бачив!

— От і я так кажу! — завзято підхопила жінка. — Та здається мені, ви легко ставите на місце тих непутящих! А ви дуже любите прати?

— До нестями! — безсоромно брехав Жабс. — Життя собі не уявляю без прання. Не знаю більшої насолоди. Це просто пісня! Не знаю, чи повірите ви мені, але прання мене навіть не втомлює!

— Це просто щастя, що я зустріла вас! — сказала жінка, явно щось надумавши. — Нам обом несказанно пощастило!

— Даруйте, але що ви хочете цим сказати? — Жабс відчув, що пахне смаленим.

— От візьмімо хоча б мене, — говорила далі жінка з баржі. — Я теж обожнюю прання, так само, як і ви. Я праля, і, хочеш не хочеш, а все мушу робити сама, от і кручуся, як білка в колесі. А візьмімо мого чоловіка: і за холодну воду не візьметься, ще й баржу мені передав, — нема коли й вгору глянути. Якщо відверто, то це не я, а він мав би бути тут, стернувати чи вести коня, добре ще, коневі вистачає розуму триматися дороги. А мій чоловіченько гукнув собаку та й повіявся кудись, казав, що спробує вполювати кроля на обід. Пообіцяв, що дожене мене біля шлюзу. Ну, так воно чи ні, та я йому не вірю, бо він із тим собакою, а пес ще гірший за нього. Та менше з тим. От як би все попрати?

— Та годі вам про те прання, — промовив Жабс, котрий вже втратив інтерес до теми. — Подумайте краще про кроля. Гарного гладезного кроля, чорт забирай! У вас знайдеться пара цибулин?

— Я б із радістю про це не думала, але робота є робота, — мовила жінка, — і мені аж дивно, як ви можете думати про якихось кролів, коли перед вами відкриваються такі перспективи. Там, у кабіні, в куті, ви знайдете цілу купу брудної білизни. От якби ви взяли декілька речей, із тих, що міняють щодня… Перед такою дамою, як ви, я не наважуся назвати їх уголос, але ви їх відразу побачите… Так от, якби ви, поки ми тут пливемо, кинули їх у ночви… Не відмовляйте собі в задоволенні, самі ж казали, що любите прати, а мені ви цим так допоможете!.. Ночви вже готові, там є і мило, і чайник на плиті, і відро, щоб черпати воду з каналу. От де ви точно розважитесь на славу, замість того, щоб сидіти тут, знуджено дивитися на берег і позіхати раз за разом.

— Дайте-но я краще покермую! — мовив Жабс, уже не на жарт переляканий. — І періть тоді все, що заманеться. Бо я ще, чого доброго, попсую вам білизну, чи зроблю щось не так, як вам хотілось би. Особисто я звичніша до чоловічих речей. От за них я взялась би.

— Пустити вас за кермо? — засміялася жінка. — Щоб як слід кермувати баржею, треба трохи вміння, та й нудна це справа, а я не хочу, щоб ви псували собі настрій. Ні, ви вже краще займіться своїм улюбленим пранням, а я покермую, мені це не вперше. Прошу вас, місіс, не позбавляйте себе задоволення!

Жабс зрозумів, що його таки загнали до глухого кута. Він глипнув туди-сюди, шукаючи шляхів до відступу, побачив, що до берега йому не дострибнути, і похмуро змирився з нелегким жеребом. “Зрештою, — подумав він приречено, — прати всякий дурень зможе, а я ж не дурень, я — Жабс!”

Він збігав до каюти по ночви та інше причандалля, вибрав навмання кілька одежин, спробував пригадати, як прали інші, коли він проходив повз пральню, і взявся до роботи.

Збігло довгих півгодини, і з кожною хвилиною Жабс злостився і злостився все більше. Що б він не робив з отим манаттям, усього йому було мало, і все не так. Він уже його і бгав, і шмагав, і щипав, а воно, немов нічого й не було, все шкірилося з ночов, дражнилося брудними плямами. Раз чи двічі Жабс занепокоєно оглядався на жінку, але та зосереджено дивилася вперед, уся поглинута кермуванням. Нестерпно боліла спина, а потім Жабс із тривогою став помічати, що беруться зморшками лапки — його гордість і окраса. Він бубонів собі під ніс слова, які не личило казати ані пралям, ані жабам, і мило вже разів із п’ятнадцять утікало йому з рук.

Раптом на баржі вибухнув регіт, Жабс випростався, озирнувся — і побачив, що жінка, закинувши голову назад, регоче до сліз.

— Я весь час стежила за тобою, — промовила вона крізь сміх, — я ще з твоєї бундючної мови збагнула, що ти — брехуха. Нічогенька ж ти праля! Б’юсь об заклад, ти й серветки за життя не випрала!

Жабс, якому все важче і важче було тримати себе в руках, зачувши таку мову, просто оскаженів.

— Ах ти брудна селючко! — заволав він не своїм голосом. — Та як ти смієш так розмовляти з благородною особою! Ото вже праля! Гаразд, як хочеш знати, я Жабс, знаменитий, усіма шанований і знаний Жабс! Можливо, я й не зможу постати зараз в усій своїй красі, але це не означає, що дурна баба з баржі безкарно з мене насміхатиметься!

Жінка подалася всім тілом до Жабса і пильно, уважно придивилася до його чепця.

— Ти ба! — закричала вона. — Ой, тримайте, бо впаду! Бридка, огидна, препаскудна жаба! Та ще й на моїй гарнесенькій, чистесенькій баржі! Отакого я вже не потерплю!

На мить вона облишила румпель, ряба рука метнулася вперед, ухопила Жабса за передню лапку, а друга схопила за ногу. Світ Жабсові перекинувся догори дригом, баржа злетіла в небо, у вухах засвистіло, і він, закрутившись у повітрі, полетів над річкою і шумно плюснув у воду.