Раптом він уявив, яке обличчя матиме вранці пан полковник з округи, і засміявся.
Ще обережніше, ніж до того, він прослизнув до будинку комендатури. Однак не зайшов, а тільки відчинив двері і знову, грюкнувши, зачинив їх. Потім повернувся і пішов до воріт, твердо ступаючи, так що шарудів гравій під його чобітьми.
Вартовий швидко відскочив од кобили і приставив рушницю до ноги. Та Васкес і не глянув на нього. Він сів на свою кобилу, звелів відчинити ворота і поскакав У ніч.
— За півгодини повернуся, — кинув він через плече.
Вартовий спантеличено підвів голову. Слова Васкеса пролунали так, ніби він просвистів якусь пісеньку.