Індіянин: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Білі не спитають про це.

— Я ношу їхній мундир, — заперечив Хуан.

— Хижі молучів відкриті для тебе, — ще раз сказав Дикий Кінь.

Потім він повернув коня і тієї ж миті зник у гущавині лісу.

Загін, що посеред широкої пампи прямував на Лейквен, зберігав повне мовчання. їхали не поспішаючи, бо небезпека вже не загрожувала.

Хуан тримався осторонь. Коли до форту лишалося всього кілька годин, до нього під’їхав Медіна.

— Іди до молучів, — сказав він.

Хуан повільно підняв голову і глянув на товариша нерозуміючими очима, порожніми очима мертвого.

— Іди до молучів, — повторив Медіна.

— Чому?

— Ірігоєн був великою людиною в столиці і до того ж офіцер. А ти… — він не доказав.

— А я всього-на-всього індіянин? Тому мушу ховатись, як лис, якого вистежили?

Медіна вагався.

— Ми скажемо, що тебе вбили пеуенчі. Ніхто не тукатиме тебе. Я розмовляв з усіма, і ніхто не видасть тебе. Слово честі!

— Антуан теж?

Медіна похилив голову.

Хуан глянув на нього, і в його очах на мить з’явилася іскра життя.

— Я все одно не зробив би так. Я не ховатимусь тому, що одвернув од кордону війну.

— А так було б краще. Не назавжди, — додав Медіна поквапливо. — Може, всього на кілька тижнів.

Та Хуан похитав головою, і іскра життя в його очах знову згасла.

— Якщо вони захочуть посадити мене в тюрму за те, що я зробив, то нехай садять.

Скоро вони побачили форт, що височів над долиною. Поїхали не через Лейквен, як Хуан робив завжди, повертаючись з дозору, а в обхід.

Тут на розі були бастіони і важкі ворота, їх відчинили для них, назустріч загонові звідусіль побігли люди. Сюди збіглися всі вільні од роботи, обступили, розпитували. Хуан відчував здивовані погляди, звернуті на його індіянське вбрання, та йому було байдуже. Форт був його домом, був близький йому, але водночас форт був йому ворожий і чужий. Моралес скочив з коня, сів на землю під стіною довгої стайні і надав право іншим вести Аврелія Антуана до капітана. Йому було байдуже.

— А де лейтенант? — почув він, як хтось спитав.

Ніхто не відповів.

Медіна і Венегас зникли з полоненим у будинку комендатури.

Хуан знав дуже добре, що там сталося, ніби сам був при тому. Він сидів як індіянин, прихилившись спиною до стіни, обнявши руками коліна.

Деякий час там було тихо. Потім з відчиненого вікна долинув гнівний голос капітана. Медіна тихо відповів, а потім знову закричав капітан. Крики! Біганина!

Пісок зарипів під важкими чобітьми, і Моралес звів голову. До нього підійшли капрал і два солдати. У солдат в руках були рушниці, а капрал витяг револьвер.

— Сержанте Моралес, ви арештовані!