Спілка рудих: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Бачу, — відповів той зовсім спокійно. — Але приятелю моєму вдалося втекти, вам дісталася тільки пола його піджака.

— Троє чоловіків чекають його біля виходу, — сказав Холмс.

— Ах, он як? Чисто спрацьовано! Вітаю вас.

— А я — вас. Ваша вигадка з рудими цілком оригінальна і вдала.

— Зараз побачите свого приятеля, — сказав Джонс. — Спритно ж він пірнає в нори, не те що я. А тепер дайте я надіну на вас наручники.

— Заберіть свої брудні руки, будь ласка! Не чіпайте мене! — сказав йому наш бранець після того, як йому наділи наручники. — Вам, можливо, невідомо, що в мені тече королівська кров. Отож, прошу називати мене «сер» і говорити — «будь ласка».

— Гаразд, — сказав Джонс, посміхаючись. — Будьте такі ласкаві, сер, піднятись нагору і сісти в кеб, що відвезе вашу світлість у поліцію.

— Оце вже краще, — спокійно сказав Джон Клей. Поважно кивнувши нам головою, він безтурботно пішов собі під охороною сищика.

— Містере Холмсе, — сказав Мерріуезер, виводячи нас зі сховища, я навіть не знаю, як наш банк міг би віддячити вам за цю послугу. Адже вам удалося запобігти одному з найбільших, про які тільки мені відомо, пограбувань банку.

— У мене були свої власні рахунки з містером Джоном Клеєм, відповів Холмс. — На сьогоднішню справу я справді трохи витратився, і банк, сподіваюся, відшкодує мені. А що стосується решти, то я вже винагороджений тим, що спізнав єдину в своєму роді пригоду і почув дивовижну розповідь про Спілку рудих…

— Як бачите, Вотсоне, — почав Шерлок Холмс, коли ми сиділи вранці на Бейкер-стріт за склянкою віскі з содовою, — від самого початку було ясно, що єдина мета цього фантастичного оголошення про Спілку рудих і переписування «Британської енциклопедії» — щодня усувати на кілька годин з дому не надто розумного власника позичкової каси. Спосіб, який вони обрали, звичайно, курйозний, але він спрацював. Увесь план, без сумніву, підказаний натхненній уяві Клея кольором волосся його спільника. Чотири фунти на тиждень — гарна наживка для Вілсона, а для них це дрібниця, адже вони розраховували отримати тисячі! Вони дали в газету оголошення, один шахрай зняв тимчасово контору, інший умовив свого хазяїна піти туди, і обидва одержали можливість щоранку користатися з його відсутності. Як тільки я почув, що помічника задовольняє половинна платня, я зрозумів; що для цього є поважні причини.

— Але як ви розгадали їхній задум?

— Якби в домі була жінка, я запідозрив би звичайнісіньку інтрижку.

Але жінки нема, і це припущення відпадає. Діло в нашого рудого клієнта — невелике, та й у квартирі в нього немає нічого такого, заради чого варто б затівати настільки складну гру. Отже, вони мали на увазі щось поза межами будинку. Але — що? І тут я згадав про те, що помічник займається фотографією і постійно сидить у підвалі. Підвал! Оце і є ключ до цієї заплутаної історії. Я навів довідки про цього чоловіка і зрозумів, що маю справу з найбільш холоднокровним і зухвалим злочинцем у Лондоні. Отже, він щось робив у підвалі, щось дуже складне, — адже йому доводилося працювати там по кілька годин щодня упродовж двох місяців. Що ж він там робив? Тільки одне: рив підкоп до іншого будинку. Ось до яких висновків я дійшов, коли ми вирушили познайомитися із ситуацією на місці. Ви дуже здивувалися, коли я постукав тростиною по бруківці. А тим часом я хотів дізнатися, куди прокладається підкоп — перед будинком чи позаду. Перед будинком його не було. Тоді я подзвонив у крамницю. Як і очікував, двері відчинив помічник. У нас із ним і раніше траплялися деякі сутички, але ми ніколи не бачили один одного в обличчя. Та й цього разу я не дивився на його лице. Я хотів бачити його штани. Ви могли б і самі помітити, які вони в нього були брудні, пом'яті і протерті на колінах. Це свідчило про те, що він довгі години копав землю. Залишалося з'ясувати, куди вів підкоп. Я завернув за ріг, побачив вивіску міського і приміського банків і зрозумів, де криється розгадка. Коли після концерту ви подалися додому, я поїхав у Скотленд-Ярд, а звідти до голови правління банку. Результати вам відомі.

— А як ви здогадалися, що вони спробують пограбувати саме цієї ночі? — спитав я.

— Коли вони закрили контору Спілки рудих. Це означало, що їх більше не турбує, вдома містер Джабез Вілсон чи ні, - іншими словами, підкоп був готовий. Очевидно, що вони не хотіли гаяти часу, оскільки, по-перше, підкоп могли знайти, а по-друге, золото могли перевезти в інше місце. Найзручнішим днем була субота, бо до понеділка золота ніхто б не спохватився і вони мали зайву добу для втечі. Так я дійшов до висновку, що спроба пограбування буде зроблена найближчої ночі.

— Ваші міркування бездоганні! — вигукнув я із щирим захватом. Такий довгий ланцюг обставин, і кожна ланка бездоганна.

— Цей випадок урятував мене від гнітючої нудьги, — промовив Шерлок Холмс, позіхаючи. — На жаль, я відчуваю, що вона знову починає долати мене! Все моє життя — безперервне намагання уникнути тоскної одноманітності буднів. Маленькі загадки, які я часом розгадую, допомагають мені в цьому.

— Ви справжній благодійник людства, — сказав я.

Холмс знизав плечима:

— Мабуть, я справді таки приношу деяку користь. «L'homme c'est rien — L'oeuvre c'est tout»,81 — як висловився Гюстав Флобер у листі до Жорж Санд.