Спілка рудих: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якось восени минулого року, зайшовши до свого приятеля, містера Шерлока Холмса, я застав у нього літнього джентльмена, повнотілого, з вогненно-рудим волоссям на голові. Помітивши, що обидва вони захоплені якоюсь розмовою, я вибачився і хотів було піти геть, але Холмс підхопився і майже силоміць затягнув мене до кімнати.

— Як доречно, що ви прийшли, дорогий Вотсоне, — вітаючись, мовив він.

— Боюся, що я невчасно. Адже ви зайняті.

— Справді, я зайнятий. І навіть дуже.

— То, може, я почекаю в сусідній кімнаті?

— Ні, ні… Містере Вілсоне, — звернувся він до товстуна, — цей джентльмен не раз надавав мені дружню допомогу в багатьох моїх найбільш вдалих розслідуваннях. Не сумніваюся, що він буде вельми корисний і у вашій справі..

Товстун підвівся зі свого стільця і, вітаючись, кивнув у мій бік головою; при цьому його маленькі, заплилі жиром очиці з цікавістю поглянули на мене.

— Сідайте сюди, на канапу, — запросив Холмс, а сам опустився в крісло і, як завжди, коли про щось роздумував, склав кінчики пальців обох рук разом. — Я знаю, дорогий Вотсоне, що ви поділяєте мою любов до всього незвичайного, до всього, що порушує буденність і одноманітність нашого життя. Інакше б ви не стали з таким ентузіазмом записувати скромні мої пригоди… Хоча, як на мене, деякі з ваших розповідей подані у трохи прикрашеному вигляді.

— Зовсім ні, - заперечив я. — Ваші пригоди завжди здавалися мені надзвичайно цікавими.

— Пригадую, нещодавно, якраз перед тим, як міс Сазерленд підкинула нам свою нескладну загадку, я говорив вам, що найсміливіша фантазія нездатна уявити собі тих незвичайних і дивовижних випадків, які зустрічаються в повсякденному житті.

— А я відповів, що маю сумніви щодо правильності вашої думки.

— Втім, докторе, вам доведеться визнати мою правоту, інакше я закидаю вас безліччю дивних фактів, і ви, зрештою, змушені будете погодитися зі мною. От хоча б історія, яку мені щойно розповів містер Вілсон. Зізнаюся, за все своє життя я не чув чогось подібного. Пригадуєте, я говорив, що найбільш дивні і незвичайні злочини частіше бувають саме дрібні, а не великі, або й навіть такі, коли виникає сумнів, чи правопорушення це взагалі. З того, що мені довелося почути, я не можу певно сказати, чи є тут склад злочину, проте події неабияк зацікавлюють. Будь-ласка, містере Вілсоне, повторіть свою розповідь ще раз. Я прошу вас про це не лише тому, що мій друг, доктор Вотсон, не чув початку, але й тому, що мені самому кортить довідатися про всі подробиці. Звичайно, коли мені починають розповідати про який-небудь випадок, у моїй пам'яті зринають тисячі подібних історій. Але цього разу я змушений визнати: нічого схожого не доводилося чути.

Повнотілий клієнт нс без гордощів випнув груди і дістав з кишені пальто брудну, пожмакану газету. Поки він, розклавши її на колінах і витягнувши шию, пробігав очима по стовпцях оголошень, я уважно розглядав його, намагаючись, як це робив Шерлок Холмс, за одягом і зовнішнім виглядом угадати, хто він такий.

Проте мої спостереження нс дали майже ніяких результатів. Відразу впадало в очі, що наш відвідувач — звичайнісінький крамар, самовдоволений, повільний у думках і в рухах. Сірі, картаті штани висіли на ньому мішкувато, не надто охайний чорний сюртук був розстебнутий, а на темному жилеті красувався квадратний шматочок якогось металу, в який через отвір посередині був пропущений масивний золотий ланцюжок. Поношений циліндр74 і вицвіле коричневе пальто з пожмаканим оксамитовим коміром лежали, недбало кинуті, на стільці. Одним словом, хоч скільки б я не вдивлявся в цього чоловіка, але не міг побачити нічого примітного, крім вогненно-рудого волосся на голові. Та ще те, що він прикро вражений якоюсь неприємною подією.

Проникливий погляд Шерлока Холмса відразу зафіксував моє заняття, він кивнув мені головою і посміхнувся.

— Звичайно, кожному ясно, — сказав він, — що наш гість колись займався фізичною працею, що він нюхає тютюн, що він франкмасон,75 що він побував у Китаї і що останнім часом йому доводилося багато писати. До цих очевидних фактів я не можу нічого більше додати.

Містер Джабез Вілсон випростався в кріслі і, не відриваючи вказівного пальця від газети, витріщився на мого приятеля.

— Яким чином, містере Холмсе, ви про все це довідалися? — спитав він. — Звідки ви знаєте, наприклад, що я займався фізичною працею? І справді — я починав корабельним теслею.

— Ваші руки розповіли мені про це, мій дорогий сер. Ваша права рука більша від лівої. Ви працювали нею, і м'язи на ній більш розвинені.

— А що нюхаю тютюн? А франкмасонство?

— Про франкмасонство здогадатися й зовсім легко, бо ви, всупереч суворому статуту свого ордену, носите шпильку для краватки із зображенням дуги й кола.

— Он воно що! Я й забув про неї… Але як ви здогадалися, що мені доводиться багато писати?

— Про що ж інше можуть свідчити ваш заяложений до блиску правий

рукав і витерте сукно біля лівого ліктя!

— А Китай?

— Лише в Китаї могла бути витатуйована рибка, що красується на вашому правому зап'ясті. Я вивчав татуювання, і навіть дещо писав про це. Звичай фарбувати риб'ячу луску в ніжно-рожевий колір поширений саме в Китаї. А побачивши китайську монету на ланцюжку вашого годинника, я остаточно переконався, що ви були в Китаї.

Містер Джабез Вілсон голосно зареготав.

— Он воно що! — сказав він. — Я спершу подумав, що ви хтозна якими мудрованими способами вгадуєте, а виявляється — це так просто.

— Я починаю думати, Вотсоне, — сказав Холмс, — що зробив помилку, пояснивши, яким чином я дійшов своїх висновків. Як вам відомо, «omne ignot u m рго magnifico»,76 і моїй скромній славі загрожує катастрофа, якщо я буду такий відвертий… Ви знайшли оголошення, містере Вілсоне?

— Знайшов, — відповів той, тримаючи товстий червоний палець посередині газетного стовпця. — Ось воно. З цього все й почалося. Прочитайте самі, сер.