Спілка рудих: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Можете покластися на містера Холмса, сер, — поблажливо промовив агент поліції. — У нього власна методика, яка, дозволю собі зауважити, хоча й дещо абстрактна і фантастична, а проте дає непогані результати. Потрібно визнати, що бували випадки, як, наприклад, у справі про вбивство Шолто та історії з коштовностями Агри, коли він виявлявся правий, а поліція помилялася.

— Ну, якщо так ви говорите, містере Джонсе, значить, так воно і є, шанобливо вимовив незнайомець. — І все ж мені шкода, що сьогодні доведеться обійтися без звичайного робера.79 Це перший суботній вечір за двадцять сім років, коли я не гратиму в карти.

— Сьогоднішня ставка значно більша, ніж у ваших картярських іграх, — сказав Шерлок Холмс, — та й сама гра більш захоплююча. Ставка, містере Мерріуезере, дорівнює тридцятьом тисячам фунтів стерлінгів. А ваша ставка, Джонсе, — це людина, яку ви давно хочете схопити.

— Так, Джон Клей, убивця, злодій, зломщик, фальшивомонетник, — сказав Джонс. — Він ще молодий, містере Мерріуезере, але вже неперевершений злочинець; ні на кого іншого в Лондоні я не надів би наручників з більшою охотою, як на нього. Виняткова особистість цей юний Джон Клей. Його дід був герцог, сам він учився в Ітоні і в Оксфорді. Мозок його такий же вправний, як і його пальці, і хоча ми на кожному кроці натрапляємо на його слід, він і досі невловимий. Цього тижня він здійснює крадіжку зі зломом у Шотландії, а наступного — збирає гроші на будівництво дитячого притулку в Корнуеллі. Я ганяюся за ним уже кілька років, а ще ні разу нс бачив його.

— Сьогодні вночі я матиму задоволення представити його вам. Мені теж доводилося разів зо два спостерігати подвиги містера Джона Клея, і я цілком згодний з вами, що це неперевершений злодій у нашій країні…

Проте вже одинадцята година, і нам час рушати. Ви вдвох сідайте в перший кеб, а ми з Вотсоном поїдемо слідом.

Шерлок Холмс під час нашої тривалої поїздки був нс занадто товариський: він сидів, відкинувшись, і насвистував мелодії, що чув сьогодні на концерті. Ми довго їхали нескінченним лабіринтом освітлених газовими ліхтарями вулиць, поки нарешті дісталися до Фаррінгтон-стріт.

— Тепер уже близько, — сказав мій приятель. — Цей Мерріуезср директор банку й особисто зацікавлений у цій справі. Джонс теж нам придасться. Він славний малий, хоча нічого не розуміє в своїй професії. Утім, у нього є одне безперечне достоїнство: він відважний, як бульдог, і прилипливий, як рак. Якщо вже схопить кого-небудь своєю клешнею, то не випустить… Ну, от ми і приїхали, вони вже тут.

Ми зупинилися на тій же багатолюдній вулиці, що й уранці. Розплатившись з візниками і йдучи за містером Мерріуезером, ми ввійшли в якийсь вузький коридор і прошмигнули в бічні дверцята, які він відчинив для нас. Там був інший коридор, дуже короткий, що закінчувався масивними залізними дверима. Відчинивши їх, ми спустилися кам'яними гвинтовими сходами і опинилися ще перед одними дверима, не менш міцними. Містер Мерріуезер зупинився, засвітив ліхтар і повів нас темним, пропахлим землею коридором. Проминувши ще одні двері, ми дісталися до великого підвалу, заставленого якимись важкими ящиками.

— Згори дістатися сюди нс так-то й легко, — зауважив Холмс, піднявши ліхтар і оглянувши стелю.

— Знизу теж, — сказав містер Мерріуезер, стукнувши тростиною по одній з плит, якими була викладена підлога. — Хай йому біс, звук такий, начебто там порожнеча! — вигукнув він здивовано.

— Прошу вас не шуміти, — сердито мовив Холмс. — Будьте ласкаві, присядьте на який-небудь ящик і не заважайте.

Поважний містер Мерріуезер з ображеним виглядом усівся на ящик, а Холмс опустився на коліна і за допомогою ліхтаря та лупи заходився вивчати щілини між плитами. За кілька секунд, очевидно, вдоволений результатами свого дослідження, він підвівся і сховав лупу в кишеню.

— У нас попереду щонайменше година, — зауважив він. — Вони навряд чи візьмуться до діла раніше, ніж шановний лихвар засне. Отоді вони нс стануть гаяти ні хвилини, бо чим раніше вони впораються, тим більше часу в них залишиться, щоб накивати п'ятами… Ми перебуваємо, докторе, — як ви, без сумніву, вже здогадалися, — у сховищі міського відділення одного з найбагатших лондонських банків. Містер Мерріуезер — голова правління цього банку; він пояснить нам, чому найзухваліші злочинці саме о цій порі мають таку цікавість до цього сховища.

— Ми зберігаємо тут наше французьке золото, — пошепки сказав директор. — Нас уже кілька разів попереджали, що буде зроблена спроба викрасти його.

— Ваше французьке золото?

Так. Кілька місяців тому нам знадобилися оборотні кошти, і ми позичили тридцять тисяч наполеондорів80 у Французького банку. Згодом необхідність в них відпала, і стало відомо, що ми навіть не розпаковували грошей, і вони все ще лежать тут. У ящику, на якому я сиджу, — дві тисячі наполеондорів, вони перекладені аркушами фольги. Рідко трапляється, щоб в одному відділенні зберігалося стільки золота, і директори, звичайно ж, турбуються.

— Для цього є всі підстави і в нас, — зауважив Холмс. — Ну, настав час підготуватися. Я думаю, що протягом найближчої години все скінчиться. Доведеться, містере Мерріуезер, прикрити цей ліхтар чим-небудь темним…

- І сидіти в темряві?

— Боюся, що так. Я захопив колоду карт, і оскільки нас тут четверо, ми могли б зіграти в робер. Але бачу, що ворог підготувався не на жарт, тому залишити світло було б ризиковано. Нам потрібно зайняти свої місця. Вони люди зухвалі, і, хоча ми заскочимо їх зненацька, можуть заподіяти нам чимало неприємностей, якщо ми не будемо обережні. Я стану за цим ящиком, а ви сховайтеся за тими. Коли я спрямую на грабіжників світло, хапайте їх. Якщо ж почнуть стріляти, Вотсоне, стріляйте в них без вагань.

Я зарядив револьвер і поклав його на кришку дерев'яного ящика, а сам причаївся за ним. Холмс зачинив дверцята ліхтаря, і ми опинилися в суцільній темряві. Правда, запах нагрітого металу нагадував, що ліхтар непогашений і що світло може спалахнути в будь-яку мить. Нерви мої були напружені до краю, мене гнітили пітьма і холодна вогкість підземелля.

— Для відступу в них тільки один шлях — назад, через будинок, на Сакс-Кобург-сквер, — прошепотів Холмс. — Сподіваюся, Джонсе, ви зробили те, про що я вас просив?

— Біля парадного входу інспектор і два полісмени.

— Отже, ми заткнули всі дірки. Тепер залишається тільки мовчати й чекати.

Як повільно плинув час! Пізніше я з'ясував, що минула всього лиш година з чвертю, але тоді мені здавалося, що ніч уже кінчається і нагорі розвиднюється. Я боявся поворухнутися, хоча ноги в мене затерпли і нили від болю, нерви були напружені, а слух так загострився, що я відрізняв глибоке, приглушене сопіння важкотілого Джонса від легкого, з присвистом дихання директора банку.

Раптом я помітив мерехтіння світла. Спочатку це була слабка цятка. Незабаром вона перетворилася на жовту смужку. Потім у підлозі нечутно утворилася щілина і в середині освітленого простору з'явилася рука біла, майже жіноча, яка ніби намагалася щось намацати. З хвилину ця рука, ворушачи пальцями, стирчала з підлоги. Потім вона так само раптово зникла, і знову все потонуло в пітьмі; лише через вузеньку щілину між плитами пробивалося слабке світло.

Але за мить одна із широких білих плит з різким скрипом перевернулася, і відкрився квадратний отвір, з якого полилося світло ліхтаря. Звідти визирнуло чисто виголене юне обличчя; невідомий пильно озирнувся довкола, потім, спершись обома руками на краї отвору, став підтягуватися; спочатку показалися плечі, потім тулуб, ось він уже заніс коліно на підлогу. За якусь секунду незнайомець стояв у повний зріст і допомагав залізти своєму товаришу, такому ж маленькому і гнучкому, з блідим обличчям і яскраво-рудою чуприною.

— Все гаразд, — прошепотів він. — Зубило й мішки в тебе?. А, чорт!.. Стрибай, Арчі. стрибай. Я за себе постою.

Шерлок Холмс вискочив зі свого укриття і схопив його за комір. Другий злодій прошмигнув у нору; Джонс намагався його затримати, але, видно, безуспішно — я почув, як затріщала матерія. Зблиснуло дуло револьвера, але Холмс мисливським хлистом вдарив супротивника по руці, і револьвер з брязкотом упав на кам'яну підлогу.

— Даремно стараєтеся, Джонс Клею, — чемно сказав Холмс. — Ви попалися.