Спілка рудих: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Де ви знайшли його?

— Він прийшов за оголошенням, яке я дав у газеті.

— Він один відгукнувся на ваше оголошення?

— Ні, чоловік десять.

— Чому ви взяли саме його?

— Бо він моторний і заправив небагато.

— Вас спокусила можливість платити йому половину платні?

— Так.

— Який він із себе, цей Вінсент Сполдінг?

— Маленький, кремезний, дуже жвавий, на обличчі ні волосинки, хоча йому під тридцять. На лобі в нього біла пляма — опікся кислотою. Холмс випрямився. Він був дуже схвильований.

— Я так і думав! — сказав він. — А ви не помітили в нього у вухах дірочок для серг?

— Помітив, сер. Він пояснив, що вуха йому проколола якась циганка, коли він був ще дитиною.

— Гм! — промовив Холмс, відкинувшись па спинку крісла в глибокій задумі. — Він і досі у вас?

— Так, сер, я тільки що бачив його.

— Він добре справлявся зі справами, коли вас не було в конторі?

— Не можу поскаржитись, сер. Втім, зранку у позичковій касі роботи небагато.

— Чудово, містере Вілсоне. За день або два я матиму задоволення дещо повідомити вам. Сьогодні субота… Сподіваюся, в понеділок ми про все будемо знати.

— Ну, Вотсоне, — сказав Холмс, коли наш відвідувач пішов, — що ви про все це думаєте?

— Нічого не думаю, — щиро зізнався я. — Як на мене, то справа дуже темна.

— Загальне правило таке, — сказав Холмс, — чим дивніший випадок, тим менше в ньому таємничого. Саме банальні, безбарвні злочини розгадати буває найважче, так само, як розшукати в натовпі людину, нічим не примітну з вигляду. Але зараз я не можу зволікати.

— Що ви збираєтеся робити? — спитав я.

— Курити, — відповів він. — Це завдання саме на три люльки. Тільки прошу вас хвилин п'ятдесят ні про що не розмовляти зі мною.

Він скоцюрбився в кріслі, підтягши худі коліна до свого яструбиного носа, і довго сидів у такій позі, заплющивши очі і виставивши вперед чорну глиняну люльку, схожу на дзьоб якогось дивного птаха. Я вже був подумав, що він заснув, та й собі закуняв, коли раптом він підхопився, мов людина, що прийняла тверде рішення, і поклав люльку на камін.

— Сьогодні в Сент-Джеймс-Холлі грає Сарасате, — сказав він. — Що ви думаєте про це, Вотсоне? Можуть ваші пацієнти обійтися без вас кілька годин?

— Сьогодні я вільний. Взагалі моя практика забирає в мене не дуже багато часу.

— Тоді надягайте капелюха й ходімо. Мені потрібно в Сіті, а по дорозі де-небудь перекусимо. У програмі концерту багато німецької музики, мені вона подобається більше, ніж французька чи італійська. Німецька музика сповнена глибоких думок, а мені якраз необхідно про дещо поміркувати.

Ми доїхали підземкою до Олдерсгета, а потім пішки пройшли до Сакс-Кобург-сквер, де сталися події, про які нам розповідали вранці.

Сакс-Кобург-сквср — маленький сонний майданчик з нікчемними потугами на аристократичний стиль Чотири ряди бруднуватих двоповерхових цегельних будинків виходили вікнами на крихітний садок, де в густій траві кілька прив'ялих лаврових кущів у тяжкій боротьбі змагалися з насиченим кіптявою повітрям. Три позолочених кулі і коричнева вивіска з написом «Джабез Вілсон», виведена білими літерами на розі одного з будинків, указували, що саме тут і знаходиться контора нашого рудого клієнта.

Шерлок Холмс зупинився перед дверима і, схиливши голову набік, уп'явся в неї очима, що яскраво блиснули з-під примружених повік. Потім повільно пройшовся вулицею, уважно вдивляючись у будинки. Перед позичковою касою він разів зо три щосили вдарив своєю тростиною по бруківці, затим підійшов до дверей і постукав. Двері відразу ж відчинив жвавий, чисто виголений молодик і запросив нас увійти.

— Дякую, — сказав Холмс. — Я хотів тільки спитати, як пройти звідси на Стренд.