Спілка рудих: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Як ви самі можете бачити, джентльмени, волосся в мене яскраво-руде, такого багатого відтінку, що коли б дійшло до змагання рудих, я, очевидячки, мав би непогані шанси. Вінсент Сполдінг, як людина добре обізнана, міг, виявитися корисним у цій справі, тому я звелів зачинити віконниці на весь день і попросив його супроводжувати мене. Він зрадів, що на сьогодні з роботою покінчено, і ми, замкнувши контору, вирушили за адресою, вказаною в оголошенні.

Такого видовища, містере Холмсе, мені більше ніколи не доведеться побачити! З півночі й півдня, сходу й заходу в Сіті кинулися всі, у кого волосся мало хоч найменший відтінок рудого кольору. Фліт-стріт була запруджена рудими, а Попс-корт схожий був на візок рознощика апельсинів. Ніколи б не подумав, що в Англії стільки рудих, якби не це оголошення! Яких тільки відтінків рудого тут не було: солом'яний, жовтогарячий, цегельний, лимонний, як шерсть ірландських сетерів, колір жовчі, глини. Щоправда, Сполдінг зауважив: справді живий, яскравий, вогненний колір був у небагатьох. Від видовища сили-силеної люду мене охопив розпач і я вирішив відмовитися від свого наміру, але Сполдінг про це нс хотів навіть чути. Не знаю, як це йому вдавалося, але він проштовхувався крізь натовп з такою впертістю, що невдовзі ми опинилися біля сходів, що вели в контору. Сходами рухався подвійний людський потік: одні піднімалися, сповнені рожевих надій, інші розчаровано спускались. Ми протиснулися наперед і незабаром були вже в конторі…

— Предивна історія! — зауважив Холмс, коли його клієнт замовк, щоб освіжити свою пам'ять понюхом тютюну. — Будь ласка, продовжуйте.

— У конторі нс було нічого, крім пари дерев'яних стільців і простого соснового столу, за яким сидів маленький чоловічок, ще рудіший, ніж я. Він перемовлявся кількома словами з кожним із претендентів і в кожному знаходив ту чи іншу ваду. Очевидно, посісти вакантне місце було нетак-то легко. Втім, коли настала наша черга, маленький чоловічок став набагато люб'язнішим, і тільки-но ми ввійшли, він замкнув двері, щоб поговорити з нами без сторонніх.

— Це містер Джабез Вілсон, — сказав мій помічник. — Він хотів би посісти вакансію в Спілці.

- І він цілком гідний цього, оскільки відповідає всім вимогам, — відповів чоловічок. — Давно нс випадало мені бачити такого прекрасного волосся!

Він відступив на крок, схилив голову набік і вдивлявся в моє волосся так довго, що мені зробилося ніяково. Потім кинувся раптом вперед, схопив мене за руку і гаряче привітав з удачею.

— Було б злочином вагатися, — сказав він. — Але, сподіваюся, ви мені вибачите, якщо я вживу деяких застережних заходів.

І він, обома руками вчепившись в моє волосся, смикнув так боляче, що я аж скрикнув.

— У вас на очах виступили сльози, — сказав він, відпустивши мене. — Отже, усе гаразд. Вибачте мені, але доводиться бути обережним, бо нас двічі обдурили за допомогою перук і один раз — вдавшись до фарби. Я міг би розповісти вам про таких пройдисвітів, що вселили б у вас відразу до всіх людей.

Він підійшов до вікна і голосно крикнув у натовп, що вакансію зайнято. Звідти долинув стогін розчарування, люди почали розходитися хто куди, і невдовзі не залишилося жодного рудого, крім мене і службовця Спілки.

— Мене звуть містер Дункан Росс, — відрекомендувався він, — і я теж одержую пенсію з фонду, що його залишив наш великодушний благодій ник. Ви одружені, містере Вілсонс? У вас є родина?

Я відповів, що ні, і помітив, як при цьому спохмурніло його обличчя. — Гм… Це неабияка перешкода! Жаль, що ви неодружені. Фонд створено не лише для підтримки рудих, але й для того, щоб сприяти зростанню їх кількості. Як прикро, що ви холостяк!

Мушу сказати, містере Холмсе, що при цих словах я засмутився, бо подумав, що мене не візьмуть. Але містер Росс, поміркувавши кілька хвилин, заявив, що все владнає.

— Заради когось іншого ми не стали б відступати від правил, але людині з таким волоссям можна піти назустріч. Коли ви зможете стати до виконання ваших обов'язків?

— Точно, не знаю, адже в мене своє діло… — завагався я.

— Не варто турбуватися, містере Вілсоне! — вигукнув Вінсент Спілдінг. — З роботою я впораюся і сам.

— В який час я буду зайнятий у вас?

— З десятої до другої дня.

Оскільки в позичкових касах головна робота припадає на вечірні години, особливо по четвергах і п'ятницях, напередодні получки, то я вирішив, містере Холмсе, що непогано б заробити трохи в ранковий час. Та й помічник у мене — людина надійна і цілком може мене замінити.

— Час мене влаштовує, - сказав я. — А яка платня?

— Чотири фунти на тиждень.

- І що маю робити?

— Робота суто номінальна.

— Що ви називаєте суто номінальною роботою?

— Ви повинні бути в нашій конторі або, принаймні, в будинку весь робочий час. Відлучатися не можна, бо втратите місце. Заповідач особливо наполягав на точному виконанні цього пункту. Якщо хоча б раз підете з контори в зазначені години, вважатиметься, що ви не виконали наших умов.

— Якщо йдеться всього лише про чотири години на добу, то мені і не спаде на думку піти з контори, — запевнив я.

— Майте це на увазі, - повторив містер Дункан Росс. — Бо ніякі хвороби, ніякі справи нс можуть бути для вас виправданням. Ви мусите постійно сидіти в конторі або втратите службу.

— А що ж я робитиму?

— Вам доведеться переписувати «Британську енциклопедію!». Перший том — у цій шафі. Чорнило, пера, звичайний і промокальний папір ви дістанете самі, а ми надаємо лише стіл і стілець. Чи нс могли б ви стати до роботи вже завтра?