Етюд у багряних тонах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Містере Ґреґсон, я тільки-но зробив найважливіше відкриття! — оголосив він. — Якби я не здогадався ретельно оглянути стіни, ми нічого не дізналися б!

Очі маленького чоловічка блищали, він, мабуть, ледь стримував радість від того, що перевершив свого колегу на одне очко.

— Прошу сюди, — сказав він метушливо, ведучи нас назад у кімнату, де, здавалося, стало трохи світліше після того, як забрали її страшного мешканця. — Ось, станьте сюди!

Він чиркнув сірником об підошву черевика й підніс його до стіни.

— Погляньте! — переможно заявив детектив.

Я вже казав, що в багатьох місцях шпалери висіли клаптями. У цьому кутку від стіни відстав великий шматок, оголивши жовтий квадрат шорсткого тиньку. На ній кров’ю було виведено:

Rache

— Бачили? — хвалькувато заявив Лестрейд, як конферансьє, який представляє публіці атракціон. — Це найтемніший куток, і нікому не спало на гадку сюди глянути. Убивця — він або вона — написав це власною кров’ю. Дивіться, ось кров стекла зі стіни, і тут на підлозі є пляма. У будь-якому разі, самогубство виключається. А чому вбивця вибрав саме цей кут? Зараз поясню. Бачите недогарок на каміні? Коли він горів, цей кут був найсвітліший, а не найтемніший.

— Ну, гаразд, ви помітили напис, а як ви його розтлумачите? — зневажливим тоном спитав Ґреґсон.

— Як? А ось як. Вбивця — чоловік чи жінка — хотів написати жіноче ім’я Рейчел, але не встиг докінчити, мабуть, щось завадило. Згадаєте мої слова: рано чи пізно з’ясується, що ця справа пов’язана з жінкою на ім’я Рейчел. Смійтеся скільки завгодно, містере Шерлок Голмс. Ви, звісно, людина начитана та розумна, але, врешті-решт, і старий пес здатний на успіх!

— Даруйте, — сказав мій приятель, розсердивши маленького чоловічка своїм сміхом. — Певна річ, честь цього відкриття належить вам, і напис, без сумніву, зробив другий учасник нічної драми. Я не встиг іще оглянути кімнату й з вашого дозволу зроблю це зараз.

Він вийняв із кишені рулетку, велику круглу лупу та безшумно закрокував кімнатою, раз у раз зупиняючись або опус­каючись на коліна; одного разу навіть ліг на підлогу. Голмс так захопився, що, здавалося, зовсім забув про наше існування — ми весь час чули то бурмотіння, то стогін, то легкий присвист, то схвальні та радісні вигуки. Я витріщився на нього, і мені мимоволі спало на гадку, що мій товариш зараз схожий на чистокровного, добре видресируваного гончака, що нишпорить туди-сюди лісом, скавулячи від нетерпіння, поки не натрапить на втрачений слід. Хвилин двадцять, а то й більше, він продовжував свої пошуки, ретельно вимірюючи відстань між якимись зовсім непомітними для мене слідами, і, час від часу, так само незбагненно для мене, щось вимірював рулеткою на стінах. В одному місці обережно зібрав дрібку сірого пилу з підлоги й поклав у конверт. Нарешті став розглядати через лупу напис на стіні, уважно досліджуючи кожну літеру. Мабуть, Холмс був задоволений оглядом, бо сховав рулетку та лупу до кишені.

— Кажуть, ніби геній — це нескінченна витривалість, — із усмішкою зауважив він. — Доволі невдале визначення, але до роботи детектива пасує повністю.

Ґреґсон і Лестрейд спостерігали за маневрами свого колеги-дилетанта з неприхованою цікавістю й не без зневаги. Либонь, вони не могли оцінити те, що я вже почав усвідомлювати: все, що робив Голмс, аж до незначних на перший погляд дрібниць, слугувало якійсь цілком визначеній і практичній меті.

— Ну, що скажете, сер? — спитали обоє хором.

— Не хочу забирати у вас пальму першості в розкритті злочину, — видихнув мій приятель, — і тому не дозволю собі нав’язувати поради. Ви обоє так добре впоралися, що гріх було би втрутитися.

У його голосі звучав явний сарказм.

— Якщо ви повідомите про хід розслідування, — продовжував приватний детектив, — я буду щасливий допомогти вам, якщо зможу. А поки що я хотів би поспілкуватися з констеблем, який знайшов труп. Будьте ласкаві назвати мені його ім’я й адресу.

Лестрейд глянув у нотатник.

— Джон Ренс, — поінформував він. — Зараз він вільний. Його адреса: Одлі-корт, 46, Кеннінґтон-парк-ґейт.

Голмс записав адресу.

— Ходімо, докторе, — сказав він мені. — Ми негайно вирушимо до нього. А вам хочу дещо повідомити, — звернувся він до детективів, — можливо, це допоможе слідству. Це, звісно, вбивство, а вбивця — чоловік. Зріст у нього трохи більше шести футів, він у розквіті років, ноги в нього дуже невеликі, як для такого зросту, взутий у важкі черевики з квадратними носаками й курить трихінопольські сигари[4]. Він і його жертва приїхали сюди разом у чотириколісному екіпажі, запряженому конем із трьома старими й однією нової підковою на правому передньому копиті. Цілком імовірно, що у вбивці червоне обличчя й дуже довгі нігті на правій руці. Це, звісно, дрібниці, але вони можуть вам допомогти.

Лестрейд і Ґреґсон, недовірливо всміхаючись, перезирнулися.

— Якщо цього чоловіка вбили, то яким чином?

— Отрута, — коротко кинув Шерлок Голмс і попрямував до дверей. — І ось ще що, Лестрейде, — додав він, обернувшись. — Rache німецькою — «помста», тому не гайте часу на розшуки міс Рейчел.

Випустивши цю парфянську стрілу, він пішов, а обидва суперники дивилися йому вслід, роззявивши роти.

Розділ IV. Що розповів Джон Ренс

Ми вийшли з будинку номер три, Лористон-Ґарденс, близько першої години дня. Шерлок Голмс потягнув мене в найближчу телеграфну контору, звідки надіслав якусь довгу телеграму. Потім закликав кеб і велів візнику їхати за адресою, яку нам дав Лестрейд.

— Найцінніше — це свідчення очевидців, — сказав мені Голмс. — Щиро кажучи, у мене склалося достатньо чітке бачення цієї справи, однак, треба дізнатися все, що вдасться.

— Знаєте, Голмсе, ви мене просто вражаєте, — буркнув я. — Ви дуже впевнено описали подробиці злочину, але скажіть, невже ви в душі нітрохи не сумніваєтеся, що все було саме так?

[4] Трихінопольські сигари — сорт сигар, які виготовляли неподалік міста Тіруччіраппаллі в Південній Індії.