Етюд у багряних тонах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ніякого, — підхопив і Лестрейд.

Шерлок Голмс підійшов до трупа, та, опустившись на коліна, почав ретельно його розглядати.

— Ви впевнені, що на ньому немає ран? — спитав він, вказуючи на бризки крові навколо тіла.

— Цілком! — відповіли обоє.

— Отже, це кров когось іншого, ймовірно, вбивці, якщо тут було вбивство. Це нагадує мені обставини смерті Ван Янсена в Утрехті, тридцять четвертого року. Пам’ятаєте цю справу, Ґреґсоне?

— Ні, сер.

— Почитайте, рекомендую, варто прочитати. Адже ніщо не нове під місяцем. Усе вже ставалося раніше.

Його спритні пальці в цей час безперервно метушилися то тут, то там, обмацували, натискали, розстібали, досліджували, а в очах застиг такий самий відсутній вираз, який я бачив вже не раз. Огляд відбувся так швидко, що навряд чи хтось збагнув, наскільки ретельно його провели. Нарешті Голмс понюхав губи трупа, потім поглянув на підошви його лакованих черевиків.

— Його не пересували? — перепитав він.

— Ні, лише оглядали.

— Можна відправляти в морг, — дозволив Голмс. — Більше ми тут нічого не дізнаємося.

Четверо чоловіків із ношами стояли напоготові. Ґреґсон покликав їх, ті поклали труп на ноші та понесли. Коли його підіймали, на підлогу впав й покотився перстень. Лестрейд схопив його й почав розглядати.

— Тут була жінка! — здивовано вигукнув він. — Це жіноча обручка...

Він поклав прикрасу на долоню та простягнув нам. Обступивши Лестрейда, ми також витріщилися на каблучку. Без сумніву, цей гладкий золотий обідок колись прикрашав палець нареченої.

— Справа ускладнюється, — почухав потилицю Ґреґсон. — А вона, присягаюся, і без цього непроста.

— А ви впевнені, що це її не спрощує? — заперечив Голмс. — Але досить милуватися перснем, це нам не допоможе. Що знайшли в кишенях?

— Усе тут, — Ґреґсон, вийшов у передпокій і вказав на купку предметів, розкладених на нижній сходинці. — Золотий годинник фірми «Барро», Лондон, № 97163. Золотий ланцюжок, дуже важкий і масивний. Золота каблучка з масонською емблемою. Золота булавка — голова бульдога з рубіновими очима. Футляр із російської шкіри для візитівок і картки, на них написано: Єнох Дж. Дреббер, Клівленд — це відповідає міткам на білизні «Є. Д. Д.». Гаманця немає, але в кишенях знайшли сім фунтів тринадцять шилінгів. Кишенькове видання «Декамерона» Боккаччо з написом «Джозеф Стенджерсон» на форзаці. Два листи — один адресований Є. Дж. Дребберу, другий — Джозефу Стенджерсону.

— Яка адреса?

— Стренд, американська біржа, до запитання. Обидва листи — від пароплавної компанії «Ґійон» і стосуються відплиття їхніх пароплавів із Ліверпуля. Ясно, що цей нещасний мав намір повернутися до Нью-Йорка.

— Ви вже шукаєте цього Стенджерсона?

— Аякже, сер. Я розіслав оголошення в усі газети, а один із моїх людей поїхав на американську біржу, та ще не повернувся.

— А до Клівленда зверталися?

— Вранці надіслали телеграму.

— Яку?

— Ми просто повідомили, що сталося, і просили надати дані.

— А ви не просили про докладнішу інформацію з приводу чогось такого, що здалося вам особливо важливим?

— Я спитав про Стенджерсона.

— І більше ні про що? Чи немає тут, на вашу думку, якихось особливих обставин у житті Дреббера, які необхідно з’ясувати?

— Я спитав про все, що вважав за потрібне, — ображеним тоном відказав Ґреґсон.

Шерлок Голмс усміхнувся й хотів було щось додати, як раптом перед нами виник Лестрейд, який залишався в кімнаті, коли ми вийшли в передпокій. Він самовдоволено потирав руки.