Brain: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Що тут відбувається? – спитав він нажаханий, чітко вимовляючи кожне слово.

– Якраз це я хочу тобі показати, – сказав Майклз. – Ходімо!

– Де Деніс? – Філігіс не зрушив з місця.

– Вона в цілковитій безпеці. Повір мені. Ходімо ж! – Майклз підступив до Філіпса й потягнув його за руку. – Дозволь мені показати тобі дещо. Та заспокойся ж! Деніс ти побачиш за кілька хвилин.

Філіпс дозволив провести себе повз Сенсона до сусіднього амфітеатру. Молодий учений зайшов туди перший і ввімкнув світло. Мартін побачив, що й тут лави було знято. Внизу, де він стояв, розташувався величезний екран, складений з мільйонів світлочутливих фотоприймачів, дроти від яких тягнулися до процесора. З нього виходило значно менше дротів, зібраних у два жмути, що йшли до двох комп’ютерів. Дротами ці комп’ютери було з’єднано з іншими обчислювальними машинами, а ті, в свою чергу, з’єднувалися між собою. Ця система заповнювала все приміщення.

– Ти маєш хоч якесь уявлення, що перед тобою? – спитав Майклз.

Мартін похитав головою.

– Ти дивишся на першу ЕОМ, що відтворює зорову систему людини. Вона дуже громіздка, примітивна як на сьогоднішні стандарти, але дивовижно точна в роботі. На екран виводиться зображення, і комп’ютери розрізняють його! – Майклз зробив широкий жест рукою. – Те, на що ти дивишся, Мартіне, подібне до першого атомного реактора, побудованого в Прінстоні. Це буде одне з найбільших наукових відкриттів в історії!

Мартін поглянув на Майклза. Здавалося, той збожеволів.

– Ми створили комп’ютери четвертого покоління! – сказав Майклз, плеснувши Філіпса по спині. – Послухай. Комп’ютери першого покоління просто були вже не арифмометрами. Друге покоління працювало на транзисторах. Третє використовувало мікросхеми. Ми дали початок четвертому поколінню, і маленький процесор у тебе в кабінеті – одне з перших утілень цієї ідеї. Знаєш, що ми зробили?

Філіпс похитав головою. Майклз увесь горів від збудження.

– Ми створили справжній штучний інтелект! Розробили комп’ютери, що думають. Вони навчаються і обстоюють власну точку зору. Це мусило статися, і ми це зробили! – Майклз схопив Філіпса за руку й потягнув у хол між двома амфітеатрами. Там були двері, що вели до старих лабораторій мікробіології та фізіології. Коли Майклз відчинив їх, Мартін побачив – зсередини вони захищені сталлю. За ними були ще одні двері, що також були вкриті сталевими листами й міцно замикалися. Майклз відімкнув замок спеціальним ключем і, потягнувши двері на себе, відчинив їх. Здавалося – вони входять у склеп.

Мартін захитався від того, що побачив. Старі лабораторії з маленькими кімнатками й укритими сланцем столами для дослідів зникли. Замість цього Філіпс опинився в приміщенні, що витягнулося футів на сто й не мало жодного вікна. Посередині вглиб кімнати йшов ряд величезних скляних циліндрів, заповнених прозорою рідиною.

– Це наш найцінніший і найплідніший препарат, – сказав Майклз, поплескавши по стінці першого циліндра. – Я знаю, твоя перша реакція буде емоційна. Ми всі пройшли крізь це. Але, повір мені, результати виправдовують жертви.

Мартін почав повільно обходити циліндр. Він мав щонайменше шість футів заввишки і три в діаметрі. Всередині, занурені, як Мартін довідався пізніше, в спинномозкову рідину, містилися живі рештки Кетрін Коллінз. Вона повисла в рідині в сидячій позі. Руки підведені над головою. Апарат штучного дихання працював, засвідчуючи, що вона жива. Але мозок було цілком оголено. Черепну кришку видалено. Як і більшу частину обличчя, крім очей. Повіки зрізано і очні яблука вкривали контактні лінзи. Від шиї відходила ендотрахеальна трубка.

Руки також було ретельно розітнено, щоб оголити закінчення чутливих нервів. Ці закінчення загиналися назад на кшталт ниток павутиння і з’єднувалися з електродами, зануреними в мозок.

Філіпс обійшов циліндр. Його охопила жахлива слабкість, і ноги, здавалося, ось-ось підломляться.

– Тобі має бути відомо, – сказав Майклз, – що такі значні досягнення комп’ютерної науки, як зворотний зв’язок, стали можливі завдяки вивченню біологічних систем. Кібернетика саме цим і займається. Ну, а ми зробили наступний крок і взялися за людський мозок, вивчаючи його не як психологи, що досі розглядають мозок як таємничий чорний ящик. – Раптом Філіпс пригадав, що Майклз вжив цей термін того дня, коли приніс комп’ютерну програму. Тепер він зрозумів його. – Ми вивчали його як і будь-яку іншу гранично складну машину. І те, чого ми досягли, перевершило всі сподівання. Ми довідалися, як мозок накопичує інформацію, як здійснює паралельну обробку інформації, на відміну від неефективної послідовної обробки комп’ютерів учорашнього дня, і яка функціонально-ієрархійна система організації мозку. Але що найдивовижніше – ми зрозуміли, як спроектувати й створити електронну систему, що повторює діяльність мозку й наділена тими ж самими функціями. І вона працює, Мартіне! Працює краще, ніж може наважитись передбачити найшаленіший розгул твоєї уяви!

Майклз злегка підштовхнув Філіпса, і той пішов уздовж ряду циліндрів, зазираючи всередину на оголені мізки молодих жінок на різному ступені вівісекції. Біля останнього циліндра Філіпс затримався. Тіло ще не було цілком відпрепароване, й Філіпс упізнав залишки обличчя, що збереглися. Це була Крістін Ліндквіст.

– А тепер послухай, – проговорив Майклз. – Я знаю – коли бачиш це вперше, перебуваєш у стані шоку. Але це наукове відкриття настільки значуще, що не можна навіть уявити безпосередніх благ, які воно принесе. В медицині воно революціонізує всі галузі. Ти вже бачив, які чудеса творить з рентгенограмами черепа наша попередня програма. Зрозумій, я не хочу, щоб ти зробив передчасні висновки.

Вони скінчили обхід приміщення, що являло гібрид лікарні й обчислювального центру. В кутку містився складний пристрій для штучного підтримання життя. Він нагадував палату реанімації. Перед монітором сидів чоловік у білому халаті. Поява Майклза й Філіпса не відволікла його від спостережень за показаннями приладів.

Знову спинившись перед Кетрін Коллінз, Філіпс уперше зміг видушити з себе якісь слова.

– Що відбувається в її мозку? – Голос у нього був тьмавий, позбавлений емоцій.

– Бачиш – там чутливі нерви, – охоче пояснив Майклз. – Оскільки, як це не парадоксально, мозок нечутливий до свого власного стану, ми під’єднали периферійні чутливі нерви Кетрін до електродів, щоб вона могла повідомити, які ділянки її мозку функціонують у певний момент, що нас цікавить. Ми створили систему зворотного зв’язку для мозку.

– Ти хочеш сказати, що цей препарат спілкується з тобою? – здивовано спитав Філіпс.

– Звичайно ж. У тому й уся чарівність цієї системи. Ми використали людський мозок для вивчення себе самого. Зараз продемонструю.

Біля циліндра Кетрін Коллінз, якраз навпроти її очей, розміщувався пристрій, що нагадував термінал комп’ютера. На ньому був великий вертикальний екран і клавіатура; електричні дроти з’єднували його з якимось апаратом усередині циліндра, а також із головним комп’ютером біля однієї із стін. Майклз надрукував запитання, і воно засвітилося на екрані: ЯК ВИ СЕБЕ ПОЧУВАЄТЕ, КЕТРІН?

Запитання погасло, і замість нього з’явилося таке: ПРЕКРАСНО. З НЕТЕРПІННЯМ ЖДУ ПОЧАТКУ РОБОТИ. СТИМУЛЮЙТЕ МЕНЕ.

Майклз посміхнувся й поглянув на Мартіна:

– Цій дівчині весь час мало. Тому вона так добре працює.