– Розсіяний склероз підійде?
Томас погладив бороду.
– Розсіяний склероз… Не досить переконливо.
– А чому б і не розсіяний склероз?
– Важко сказати, – проговорив Томас. – Але немає підстав його припускати.
– Можливо, рання стадія.
– Не виключено. Але звичайно розсіяний склероз діагностують пізніше, коли з’являться характерні симптоми.
– В тім то й річ. Ми ставимо діагноз, коли ще можна чимось зарадити, а не коли вже пізно.
– Добре, – погодився Томас, – але я підкреслю в картці, що цей діагноз запропоновано радіологією.
– Беру все на себе, – сказав Філіпс. – Не забудьте написати на направленні, що політомографію й сканування треба зробити завтра ж. Я простежу, щоб її включили до списку.
Філіпс повернувся до пульта зв’язку, і йому довелося досить довго простояти в черзі, перш ніж отримати картку, заведену на Лін Ен Лукас у невідкладній та її лікарняну історію хвороби. Взявши їх, він попрямував до порожньої кімнати відпочинку й розташувався там.
Спочатку прочитав записи доктора Хаггена й доктора Томаса. Не знайшов нічого нового. Потім узявся за історію хвороби. За кольоровим показником на обрізі побачив, що в ній є висновок радіолога. Розгорнув історію на сторінці, де був аналіз знімка черепа в одинадцятирічному віці, після невдалого катання на роликах. Запис робив лікар, якого Філіпс знав. Він був на кілька років молодший від Мартіна і працював тепер у Х’юстоні. Рентгенограма, за його словами, була нормальна.
Гортаючи сторінки в зворотному порядку, Філіпс прочитав записи за два останні роки. В них повідомлялося про катар верхніх дихальних шляхів, який лікували амбулаторно в університетському медпункті. Проглянув також записи про відвідини гінекологічної клініки, де зазначалися трохи атипові пап-мазки з шийки матки. Філіпс мусив визнати, що інформація виявилася далеко не вичерпною. Але причиною могло бути й те, що він аж надто багато позабував із загальної медицини відтоді, як скінчилася його лікувальна практика в коледжі. За 1969 і 1970 роки в історії не було жодного запису.
Філіпс повернув історію хвороби на пульт зв’язку невідкладної і рушив до себе. Він переступав через дві сходинки, відчуваючи, як від дивовижного збудження, викликаного новими результатами, енергія його подвоїлася. Після розчарування з Маріно зустріч з Лукас була тим більш обнадійлива. В кабінеті він зняв з полиці припалий порохом підручник для інтернів і прочитав про розсіяний склероз.
Як він і пам’ятав, діагноз встановлювався за сумою симптомів. Лабораторні аналізи нічого не давали. Підтверджувався діагноз тільки при розтині. Філіпс знову подумав про очевидну й величезну вагу радіологічного діагностування. Читав далі, відзначаючи, що класичні ознаки захворювання включають порушення зору й функціональні розлади сечового міхура. Пробігши два перші речення наступного абзаца, Філіпс спинився й прочитав їх ще раз уголос:
«Діагностувати захворювання в перші роки важко. Тривалий латентний період, що відокремлює первинні симптоми, яких лікар може не помітити, і дальший розвиток характерніших виявів, не дозволяє своєчасно встановити діагноз».
Філіпс схопив телефон і став натискати кнопки, набираючи домашній номер Майклза. При тонкому рентгенологічному діагностуванні хворобу можна буде виявляти негайно.
Тільки коли на другому кінці дроту пролунали сигнали, Мартін поглянув на годинника і був приголомшений, побачивши, що вже по одинадцятій. Цієї миті Майклзова дружина Елеонора, якої Філіпс ніколи не бачив, узяла трубку. І хоча, судячи з голосу, вона ще не спала, Філіпс відразу ж почав довго вибачатися за такий пізній дзвоник. Елеонора запевнила, що вони ніколи не лягають спати до півночі, й передала трубку чоловікові.
Довідавшись, що Філіпс досі на роботі, Майклз посміявся із його, як він сказав, юнацького ентузіазму.
– Був зайнятий, – пояснив Філіпс. – Випив філіжанку кави, трохи перехопив і здрімнув, – все, як радила машина.
– Не показуй всім цих порад, – знову розсміявся Майклз. – Я ввів до програми кілька соромітних пропозицій.
Філіпс схвильовано пояснив Майклзові, що дзвонить, бо виявив у невідкладній хвору на ім’я Лін Ен Лукас, в якої знайшов ті ж патологічні зміни щільності тканин, що й на знімках Маріно. Сказав, що коли йому не пощастило довести справу до завершення в першому випадкові, то цього разу він уже вранці проведе додаткові дослідження, що дадуть остаточну відповідь. Додав, що комп’ютер сам попрохав його, Мартіна, пояснити йому, що означають ці патологічні зміни щільності.
– Ця чортова штука хоче вчитися!
– Пам’ятай, – пояснив Майклз, – програма трактує радіологію так само, як і ти. Твою методику, твоє вміння, – ось що вона використовує.
– Так, але робить це краще від мене. Вона розрізнила ці коливання щільності, коли я їх ще не бачив. Якщо вона вчиться в мене, то як ти це поясниш?
– Дуже просто. Пам’ятай, що комп’ютер розбиває зображення на сітку точок – двісті п’ятдесят шість на двісті п’ятдесят шість – і в кожній з них може розрізняти значення щільності в діапазоні від нуля до двохсот. Коли ми перевіряли тебе – ти зміг розрізнити ті ж значення в діапазоні лише від нуля до п’ятдесяти. Звичайно ж, машина чутливіша від тебе.
– Вибач, що питаю такі прості речі.
– Прошу. А на старих знімках програму проганяв?
– Ні, – зізнався Філіпс. – Збираюся почати.
– Ну, все за один вечір робити не варто. Ейнштейн так не працював. Почекай до завтра.