Пристрасний коханець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Доктор повернувся до дитинства.

— Ти маленький хлопчик. Ти граєш у м’яч, — переконливо казав він. Хосе слухняно дитинів, ланцюжком асоціацій повертаючись у мексиканське минуле. Він гуляв із іншими хлопчаками у м’яч, по-іспанськи лаяв брехливого Пепіто. У нього не було жодних зобов’язань. А тепер на нього чекали розчаровані жінки, борги, розлучення.

— Я не подужаю, — засмутився Андерссон. — Я не володію іспанською. Пошлю-но я тебе до доктора Мендеса.

Доктор Мендес провадив психотерапію за допомогою гіпнозу.

— Годі чекати дива. Більшого, аніж фігура Матері Божої Ґваделупської. — Мендес, аргентинський єврей, глипнув веселими очицями.

Хосе давно не чув такої іспанської. В її розбігу губився акцент, який галопував між словами, мов бички в аргентинській пампі. Доктор прогулювався кабінетом. Він зупинявся поряд із яскравими образами. Розмовляючи, він потирав руки, наче гріючи їх кольорами живопису. Мендес перевірив здатність Хосе до навіювання й залишився задоволеним. Ліва рука пацієнта слухняно наповнилася гарячим повітрям і поволі піднеслася. Хосе повернув її на місце. Він тримав її штивно витягнутою на боці.

— Все буде добре. Шкода, що ви не одразу прийшли до мене. Андерссон викликав у вас регресію до дитинства, і що? Невже він сподівався почути, як ви лопочете шведською? Ось вони, наслідки переваги інтелекту над глуздом у таких фахівців, як він. Психоаналіз зупиняється на порозі несвідомого. Ми зазираємо за ледь прочинені двері. Гіпноз іде далі. Він оглядає найпотаємніше. Але чим є гіпноз? Навіюванням? Іншим станом свідомості? Вмовлянням? Він буває результативним, хоча ми не знаємо чому. Шановний пане Хосе, ми вирушаємо в незвідане. Прошу розслабитись і дивитися на мій палець, — Мендес рутинно присипляв пацієнта.

Розмазана, фалічна форма рухалася, наче маятник, перед очима.

Хосе прокинувся від ранкової ерекції. Незначної, але ерекції. Першої за три місяці. Він дивувався їй, наче зникаючій арці веселки.

Через тиждень доктор був переконаний в успішності терапії. Він вирішив прискорити її.

— Аби швидше увійти в гіпнотичний стан і легше з нього вийти, я даю просунутим пацієнтам пароль. Прошу сказати слово, яке ніхто не скаже випадково у вашій присутності.

Хосе пригадав дитячі лічилки з індіанських заклять.

— Котетохе — може бути?

— Чудово, — вписав до комп’ютера Мендес. — І друге.

— Гвамвачиль.

— Вони щось означають?

— Перше не має значення, друге — дерево.

— Ще одна сесія, і, починаючи з нового навчального року, ви будете примою і в навчанні, і в ліжку, — пообіцяв доктор.

Вийшовши від Мендеса, Хосе зазирнув до цукерні. На вітрині його зацікавив шоколадний глобус. Америки нагадували пісочний годинник. Пісок із Північної пересипався перешийком Мексики, через пустелю, до Південної.

Останню сесію Мендес розпочав спогадами.

— Мій батько мав прізвище Тейтельбаум. В Аргентині краще звучало Мендес. А ваше прізвище?

— Його ніхто не міняв. Навіщо?

— Здогадуюсь. Вас не цікавило його значення?

— Воно очевидне.

— Так, іспанською воно зрозуміле, але в санскриті це слово означає аскезу, самоумертвіння плоті. Жодних жінок, алкоголю. Медитація та йога.

— Я й не знав.

— Стара звичка дошукуватися етимології слів, ще з хедеру. Індуський «тапас» призводить до осяяння.

Хосе не цікавила йога. Мендес приспав його та розбудив через півгодини. Доктор включив магнітофон. Крикливий голос белькотів незрозумілі звуки.

— Ви щось із цього розумієте? — Мендес перекрутив запис на початок.

— Ні.