Пристрасний коханець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мішка невіруючий.

— Твої видіння породжені не душею, а мозком, — мудрагелить він. — Душі немає. Ти отруюєшся власним організмом і маячиш. Якимось дивом ця маячня збігається з реальністю. Схоже, твоя інформаційна система не рахується із обмеженнями здорового глузду, і тому в цьому світі ти вгадуєш сімдесят відсотків наслідків.

Завдяки мені він став заступником шефині.

— Ти віриш у науку? В еволюцію тощо?

— А що, у тебе були релігійні видіння?

— Можливо. Я маю доказ помилковості еволюції. Ти — найкращий приклад цього.

— А то чому? — Мішка занепокоївся. Врешті, це ж він сам підрахував, що три чверті моїх пророцтв збуваються.

— Стільки жінок робили тобі мінет, і все даремно. А згідно із законами природного пристосування кінчик твого статевого члена давно повинен був еволюціонувати в сосок.

Мішка закидав мене газетами: «На, переглядай макулатуру». Він вийшов, хряснувши дверима. Боїться моєї помсти за минулорічне. Я можу нарозповідати нісенітниць, і всі повірять. Скажімо, що він збирається видати наші таємниці рекламної кампанії іншій фірмі або що він приносить нам невдачі.

Підключили відео. Я записую новини. Я не в стані запам’ятати сотні прізвищ, назв. Передбачаю, коли стрибнуть стрілки на біржі. Аргентинські акції вниз, китайські без змін. Страховий фонд Зух — цілковитий провал, кара Господня. Його врятує корумпований міністр. Пізніше — великий процес про корупцію. Виграє міністр. Найпевнішим урядом в Росії був би військовий режим. На жаль, їм нав’язали демократію, отож світові банки, дбаючи про втоплені там гроші, фінансуватимуть вибори. Президентом стане шеф парамілітарної організації — мафіозо Васька.

Вночі я дивлюся кінофільми. Я замовила всі з Мерилін Монро. В Автобусній зупинці, бавлячись двома горошинами на тарілці, вона каже чолов’язі біля бару: «З двох речей одна завжди краща за іншу. Ти завжди можеш вибрати». Чи не найвлучніший це опис вільного ринку й реклами? Він пропонує свободу вибору між двома ідентичними горошинами тільки тому, що одну з них вихваляє гарна жінка. Окрім того, враження ідентичності двох горошин виникає з того, що біднятка не можуть конкурувати поміж собою. Вони лежать на тарілці. Я не голодна.

Я міркувала про те, що мене спіткало. Люди багатіють. Вони більше купують, більше перетравлюють — їжі, речей, грошей. Хтось платить за увесь цей добробут Польщі. Скільки на світі подібних до мене дівчат? Таких, що здригаються від надміру й пересичення? У гебреїв 36 прихованих праведників підтримують існування світу. Бог завдяки їм не напускає на Землю вогненної кари.

Мерилін читається достоту так, як Мерлін — той чарівник з фільму про лицарів Круглого Столу. Він знав минуле, бо був сином диявола. Він пророкував майбутнє, бо мати його була монахинею і Бог над ним змилувався. Наді мною також.

Шефиня просить вигадати щось оригінальне для кампанії нових прокладок. Я бачу тільки один вихід. Сказати правду. «Дівчата, жінки! Не будьте дурепами. Вас вмовляють, що чистота є наслідком вживання нових прокладок і тампаксів. Вони жирують на вашому підсвідомому прагненні до чистоти духу, незаплямованого сумління. Гендлярі хочуть, аби ви захворіли на тілесну, матеріалістичну манію заплямованих штанів і суконь. Тоді ви забудете про справжню духовну чистоту».

Я не читатиму газет. І не буду гапитися в телевізор на людисьок, зменшених до розмірів акваріумних рибок. Вони живуть у власному світі за склом, пускаючи бульбашки точок зору і поглядів. Вийняті назовні, у справжній світ — здихають. Втрачаючи популярність, вони гинуть. Відкриваючи уста, випускають замість слів пустку. Медіальні личинки. Вони сочаться спогадами та інтерв’ю, наче витиснуті вугрі. Чиряк індивідуальності?

Найщасливіша я вночі. Порожній офіс. Я не сплю, занурена у власні думки. Я вже не знаю, де візія, а де я сама. Вони змішуються в мені докупи. У темряві я ледь відсвічую. Фосфоризуючий ореол оточує мої худі кості. Тільки тепер я знаю, що таке щастя. Моє попереднє життя було вульгарною нісенітницею. Жінка повинна бути делікатною і одухотвореною.

Я нікого не потребую, я харчуюся власною ейфорією. Медіум — це канал. Медіум — це канава для трансцендентного, яке пов’язує важкий матеріальний світ з ефірним раєм. А що, коли я звичайний канал для стоків? І з моїх уст спливають медіальні помиї, якими живиться ця матеріалістична юдоль?

Шефиня принесла сукню від Діора і коробку косметики. Подарувала мені плащ від Армані.

— Може, ти вловиш найновіші тенденції моди? Тобі холодно? Я принесу другий обігрівач. — Вона була турботлива і справді занепокоєна. Я не відчуваю до неї колишньої нехіті. Почуття минущі. Вони віддаляються від мене, мов інші люди, речі. Я бачу вже тільки контури, кольорові плями. Благодать самотності.

— Ви хочете, щоб я говорила, що бачу в газетах. Спеціально збільшуєте цілі сторінки про економіку. Даремно. Я не бачу, я не хочу бачити. Є цікавіші речі. Не пов’язані причиною з легко відгадуваним наслідком. Бодай, таємниця милосердя, загадка Святої Трійці чи прапричина реінкарнації. Те, що ви хочете довідатися про біржу, економічний крах, є звичайнісіньким продуктом проникливого інтелекту. Мозок виділяє думки. Кожен орган виділяє свої речовини: щитовидка — інсулін, шлунок — кислоти, чи варто цим вихвалятися? — тряслася я від холоду. Мене морозило.

Шефиня не зрозуміла. Вона сіла на стілець біля моїх ніг. Недобачаю, здається, коліна у неї осунулися на підлогу. Стоячи навколішки, вона сказала:

— Тут уже не йдеться про нашу фірму. Подумай про країну. Батьківщина без твоїх порад зазнає економічного краху. Політики, як завжди, безпорадні. Ти — порятунок, до тебе звертаються мільйони потребуючих.

— Нація дасть собі раду. Це плем’я заросле струпами, шрамами. Назавжди зчеплене між собою пазурами. Залиште мене в спокої. Я не бачу літер. Я добра секретарка і знаю напам’ять клавіатуру. Я хочу писати свій щоденник.

І не намагайтесь поставити мені крапельницю, навіть коли я втрачу притомність у цьому світі, бо я прокляну фірму.

Шефиня поїхала у відпустку. Мішка став босом і моїм поставником зовнішнього світу. Він приносить газети, воду, дієтичні пластівці. Зазирає щогодини, чи торкнулася я бодай чогось. Підходить навшпиньки упевнитися, чи я ще дихаю.

Він поправляє на мені плащ від Армані, який зсувається з рамен. Підкручує обігрівач. Він гадає, що я заснула. Я не розплющую очей. Коли я не їстиму, не питиму, не рухатимусь, у мені припиниться обмін речовин. Я застигаю в абсолютній нерухомості. Це допомагає мені зосередитися на одній думці. Вона поглинає усі інші. Абсолют.

Я попрощалася по телефону з Елею. Я втішала її: «Я вже здорова. Я вилікувалася від людського, Елю. Я вийду через вікно, і зоря спадаюча освітить місто».

Latin Lover[5]

Рік сплячки Xoce коштував шведській соціальній державі три мільйони крон. Десять тисяч щодня, вони сочились із кишень платників податків глюкозою та кров’ю, харчуючи омертвілий мозок двадцятидворічного мексиканця. Його дружина Інгрід підписала згоду на відключення апаратури. Сьогодні дві криві лінії на осцилографі, які стежили за пульсом і диханням пацієнта, розійдуться назавжди, стануть двома паралельними прямими, не залишаючи жодних шансів для повторного поєднання тіла й життя.

Життя Хосе Тапаса могло б минути без несподіванок. Від народження до смерті. За єдиним сюжетом, витканим за традиційним мексиканським узором: честь, макабра й текіла.

[5] Коханець-латиноамериканець (англ.).