Він погано пам’ятав своє дитинство. Іноді Хосе здавалося, що через нього його перенесла на руках мати. Коли він підріс, то не любив сидіти вдома. Хосе бурлакував з хлопчиськами по передмістях рідного Ель Пасо. У кам’яних руїнах індіанських споруд вони шукали скарбів. Хосе вкладав палець у вузькі щілини і проводив ним уздовж різьблених звивин: пазурів птахів, пащ здичавілих богів, котрі виїдають людські серця… Він щасливо досягав завершення орнаменту, звідки можна було повернутися на початок. Хосе вірив, що вміє читати ацтекські знаки. Проте він ще не вмів розшифровувати друкованих чи писаних на папері літер. Вони були занадто таємничі. Складаючи їх у склади, Хосе чув батьків голос: «Бе, бе, як баран. Не пе, пе, як пацан!» Кам’яні знаки не мали однієї, важкої для запам’ятовування назви Ка або Те. Вони розповідали довгі заплутані історії, щоразу інші.
Вісімнадцятирічний Хосе склав іспити на атестат зрілості та записався до столичного університету. Він обрав іспанську філологію. Не маючи якихось особливих талантів, удосконалював те, чого навчився в дитинстві, — читання. Після університету він повернувся б до провінції. Учителював би в гімназії, одружився б і слідом за батьком-учителем став би поважним hombre,[6] котрий шанує пам’ять Емільяно Сапати, добрі напої та сієсту. Легко передбачуване майбутнє Хосе сплутало знайомство з Інгрід.
Для неї кожен рік був виповнений сумлінним виконанням обов’язків дочки в заможній стокгольмській родині. В належний час Інгрід навчилася ходити, говорити, регулярно ковтати контрацептивні таблетки і керувати автомобілем. Гімназію вона закінчила з відзнакою. Подружжя, в яке Інгрід вляпалася студенткою, закінчилося розлученням. Відтоді вона не плутала сексу із сентиментами, уникаючи дальших матримоніальних помилок. Її кар’єра торговельного експерта нагадувала успіхи шведської економіки у вісімдесяті роки. Вона зламалася на початку 1990 року. Інгрід впала у депресію. Вона змушувала себе працювати, бувати на людях. На свята навідувалася до родичів. Різдво вони справляли по-християнськи, співаючи під ялинкою псалми; влітку, у найкоротшу в році ніч — Midsommar, наче погани, витанцьовували навколо палі плодючості, увігнаної в землю навпроти літньої резиденції. Тієї білої ночі, коли Сонце освітлює Землю з-за горизонту, Інгрід вирвалася з вервечки танцюристок у білих сукнях і віночках. Вона сіла на землю, боса, і розплакалася, наче мала дівчинка. Лляну сукню поплямила придушена, соковита трава, вінок зсунувся на носа. Хтось подав їй склянку вина, інший нездарно намагався приголубити. Йому не стало сили, і він упав, мурмочучи skol. Інгрід охопила лють. Чим було її тридцятивосьмирічне життя? Пусткою, облаштованою на кшталт лялькового будиночка: шикарні меблі, автомобіль у гаражі, робота, де вона зустрічалась із такими ж натоптаними грошвою ляльками. Вона вирішила помандрувати. У туристичному бюро вихваляли екзотику й комфорт модних пляжів Акапулько. Інгрід сподівалася, що вітальність Півдня вилікує її від меланхолії.
У Мексиці за щупальцями жару повзали дивовижні тварини, які всотували тепло. Тропічна спека спливала прозорою магмою. Інгрід снувала між пляжем і готелем. Спека пощипувала їй оголені литки, обмацувала груди. Змащуючи кремом поморщену шкіру, вона сподівалася, що її висушить сонце, на все свій час.
Знудившись готельним меню для gringos,[7] Інгрід пройшлася шинками, шукаючи справжніх мексиканських страв. Вона не надто переймалася зачепками місцевих вусанів. У закапелку вулички, яка збігала до океану, вона натрапила на шинок, єдиною оздобою якого було велетенське вікно. Люди за шибою поволі рухалися в банці варення з липкого простору. Перш ніж підійшов кельнер, Інгрід ретельно вивчила меню. Вона не хотіла chili con carne. Їй хотілося chili con sex. Гострий перчений секс, приправлений латиносько-кічуватими сентиментами, із симпатичним кельнером. Його зачесане назад волосся полискувало жирною чорнотою. Шкіряні штани обтискали мужність. Його звали Хосе. Він навчався в Мехіко-Сіті. До Акапулько приїхав, щоб попрацювати на канікулах. Він не наважився б запропонувати побачення цій білявій туристці. Його відлякувала виклична, екзотична врода. Подаючи вино, Хосе намагався не помічати її розхилених колін. Вона притримала його за руку.
— Зайди на дрінк до «Кабани», о сьомій, — прошепотіла вона.
— With pleasure,[8] — притакнув він квапливо.
Чоловіки біля шинквасу помітили її панібратський жест.
— Ведеться на нього.
— Цій дівці уже за тридцять.
— Такі кращі за дівчат. Усе вміють, усього вже спробували і хочуть ще.
Вони дивилися на неї через вікно, облямоване гіпсовими кактусами.
Було достоту так, як вона собі вимріяла. Після дрінка вони пішли нагору, до її кімнати. Хлопець пахнув сонцем і океаном. Голосна музика з дансингу і вино, яке вони цмулили із пляшки, перетворили їхні любовні доторки на хижий танець. Інгрід обняла його ногами, закинувши їх Хосе за шию. Вона безсило опадала на подушки, аби в наступному такті змінити темп. Хосе після кількох ковтків вина знову провадив. Його пружне тіло прошивало її оргазмами.
Тієї ночі Інгрід захотілося дитини. «Мені 38 років. Ще рік, два, і може бути запізно, — лічила вона в темряві, поруч із сплячим Хосе. — Він — хлопець неземної краси. Оливкова шкіра, прямий ніс, сніжно-білі зуби, очі на півобличчя, і ця солодко-жорстока посмішка. Діти із мішаних родин здоровіші й гарніші. Хосе міг би перебратися до Швеції».
Поки що вона не думала про повернення. Інгрід залишилася ще на місяць. Хлопець закохався. Вона ніколи раніше не зазнавала такої чуттєвості й божевільної манірності. Коли Інгрід сказала, що вагітна, Хосе став перед нею навколішки і плакав, виціловуючи їй живота. Він відвіз її до батьків. Ті не вмовляли молодих залишитися в Мексиці. Якщо Хосе закінчить університет у Швеції та стане el profesor у Європі… «Його предки також походили з Європи, — розповідав Інгрід батько Хосе. — Тому він здібний і високий. У його жилах тече кров іспанських грандів».
Восени вони взяли у Стокгольмі шлюб. Родичі Інгрід поблажливо приглядалися до молодого південця.
— Для Інгрід це добре, нарешті вона зважилася на дитину, — тішилися батьки.
Через їхнє помешкання прокотилася справжня навала знайомих, котрі цікавилися її латиносом, який цокає каблуками по паркеті. Приятельки дружини вдивлялися в нього з побожною хіттю. Сорокалітні багаті жінки, вони мріяли про секс із невтомним коханцем. Хосе був для них чарівним і неприступним. Він кохав Інгрід…
Вагітність вона переносила не найкраще. Спершу переймалася, чи все гаразд із дитиною. Пізніше її доймала печія, пухли ноги. Вона сердилася на Хосе за надто солодку каву, криво підсунуті під зболілі плечі подушки. Її нервувала його тупість. Після тримісячного курсу він так і не дав собі ради із шведською мовою. Вони й далі розмовляли англійською. Інгрід гнівалася, повторюючи одні й ті ж найпростіші шведські слова. Хосе перетворював їх на неіснуючі в жодній мові, хоча дуже переконливо пов’язував їх у фрази.
— Я твоя Снігова Королева, — сказала йому Інґрід на першій зимовій прогулянці в парку. Він запам’ятав: «Снігва Король-ва».
Діти качалися в кучугурах, з’їжджали з гірок на санчатах. «Так само із шведською вимовою, — подумав Хосе. — Акцент важко спинається під гору і спихає слова, аби вони безладно роз’їхалися, поперевертавшись».
Навчання шведської було справжніми тортурами. Він не чув, де закінчуються речення, не розрізняв дивовижних голосних, які передражнювали а, у, е. «Коли ти у двадцять років опинився на межі своєї могутності, — це початок каліцтва, яке називають дорослістю», — занотував Хосе в зошиті поміж віршами про кохання й самотність.
У старому місті, в латиноському барі «Chiquita», він заприятелював із барменом, чилійським студентом-істориком. Клавдіо давно вже мешкав у Швеції й не мав ілюзій:
— Хосе, ти потрапив до раю білявих ангелів. Шалено багата країна, експериментальний майданчик майбутнього. Світом будуть керувати жінки, це починається ось тут. Вони хочуть посадити до в’язниці клієнтів повій. Невдовзі вже те, що ти мужчина, стане злочином. Нічого дивного, позаяк у їхній мові слово «людина» жіночого роду. А «смерть» — чоловічого. Культурний матріархат. Країна у формі провислого пеніса! Містичним пращуром цього народу був не богатир, а праматір Свея. Будь обережним, брате, — повчав Клавдіо, перекрикуючи сальсу. — Боротьба між політичними системами і влада чоловіків добігають кінця…
Хосе погодився на «спільні пологи». Він буде поруч із нею, коли це так важливо… Інгрід не могла дорахуватися днів у очікуванні кінця муки.
— Де той славетний материнський інстинкт, який так рекламують у підручниках для вагітних? — переймалася вона.
— На все свій час, — втішала її мама. — Побачиш малюка і забудеш про пологи та страждання.
Після перших переймів, коли відійшли води, Хосе відвіз її до лікарні. Він героїчно увійшов до пологового залу.
— Ні, Інгрід, я не витримаю! — кинувся він до виходу, коли їй розтинали проміжність.
— Повернися! Це наші пологи! — зойкнула вона.
[6] Чоловіком (ісп.).
[7] Ґрінго — зневажлива назва білих американців, переважно зі США, якою користуються в Мексиці.
[8] 3 приємністю (англ.).