Ферма «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Щось у легенях,— мовив той спроквола. — Пусте. Доведеться вам кінчати вітряк без мене. Каменю навезено чимало. Все одно мені лишилося працювати тільки місяць. Щиро кажучи, я чекав пенсії. А коли Бенджамін зістариться, і йому, певно, дадуть пенсію; удвох воно буде веселіше.

— Тобі потрібна негайна допомога,— сказала Конюшинка. — Збігайте-но хтось та повідомте Пищику, що сталося.

Всі одразу помчали до Пищика, лишилися тільки Конюшинка й Бенджамін, який приліг біля Боксера й довгим хвостом мовчки відганяв мух. Через чверть години з'явився Пищик, співчутливий і турботливий. Він повідомив, що товариш Наполеон з незмірною скорботою довідався про недугу найсумліннішого працівника ферми і оце робить усе, щоб покласти Боксера в уїллінгдонський шпиталь. Тварини дещо занепокоїлись на таку звістку. Бо ще ніхто, окрім хіба Моллі та Сніжка, не потикалися з ферми, і їх жахала думка, що їхній хворий товариш втрапить до людських рук. Проте Пищик заспокоїв їх, що ветеринар в Уїллінгдоні гарний фахівець і легко вилікує Боксерову недугу. Не те що на фермі. А десь за півгодини, коли Боксерові трохи покращало, йому допомогли звестися на ноги, і він якось дошкандибав до стійла; там Конюшинка й Бенджа-мін вже, приготували йому м'яку солом'яну підстилку.

Два дні Боксер лишався у стійлі. Свині прислали велику пляшку з ліками рожевого кольору, що їх знайшли в аптечці у ванній, і Конюшинка поїла ними Боксера двічі на день після їжі. Ввечері вона лежала в стійлі і розмовляла з ним, тоді як Бенджамін відганяв мух. Боксер вдавав, що не особливо переживає. Якщо він швидко одужає, то може сподіватися, що проживе ще років зо три: він чекає тих погідних днів, коли зможе пастися в закутку великого пасовиська. А тоді матиме час і для навчання та інтелектуального розвитку. Він признався, що решту життя хоче присвятити двадцяти двом літерам, що їх досі не вдалося осягнути.

Але Бенджамін та Конюшинка могли провідувати Боксера лише після роботи. А фургон приїхав по нього десь опівдні. Всі якраз прополювали ріпу під наглядом свині, коли з подивом побачили, як від хлівів до них щодуху мчить Бенджамін і щось горлає. Вони вперше бачили Бенджаміна таким збудженим, як і те, що Бенджамін мчить щодуху.

— Мерщій! Мерщій! — гукав він. — Мерщій сюди! Вони забирають Боксера!

Незважаючи на свиню, тварини кинули роботу й помчали до хлівів. Таки справді, в дворі стояв великий критий фургон, в нього були впряжені двоє коней. З одного боку на фургоні виднів напис, а візникував хитруватий чоловік з насунутим на очі капелюхом. Боксерове ж стійло було порожнє.

Тварини з'юрмилися навколо фургона.

— До побачення, Боксере! — гукали вони. — До побачення!

— Дурні! Дурні! — заволав Бенджамін, стрибаючи навколо них і б'ючи копитцями землю. — Дурні! Та ви погляньте, що написано на фургоні!

Тварини притихли. Мюріел по літерах почала читати напис, але Бенджамін відштовхнув її і сам прочитав у мертвій тиші:

— «Елфред Сіммондз, коновал і клеєвар, Уїллінгдон. Гендляр шкурами, костяним борошном і щенятами». Невже не розумієте, що це значить? Вони ж забирають Боксера на шкуродерню.

Зойк жаху вихопився у тварин. Чоловік на козлах раптом шмагонув коней, і фургон рвонув з подвір'я. Всі кинулися навздогін з розпачливими криками. Конюшинка вирвалася вперед, але й фургон помчав дужче. Конюшинка силкувалася побігти ще швидше на своїх товстих ногах, але спромоглася лише на легенький галоп.

— Боксере! — гукала вона. — Боксере! Боксере!

І тоді, немов почувши той ґвалт, у задньому віконці фургона з'явилася Боксерова морда з білою смужкою на носі.

— Боксере! — несамовито горлала Конюшинка. — Боксере, тікай! Мерщій тікай! Вони везуть тебе на погибель!

Тварини підхопили її крик:

— Тікай, Боксере, тікай!

Але фургон помчав швидше, віддаляючись від них. Хтозна, чи почув Боксер Конюшинку. Але за хвилину його голова зникла у віконці і у фургоні почулося гупання копит: то Боксер намагався вирватися на волю. Колись від кількох ударів Боксерових копит фургон розлетівся б на друзки. Та ба! Сили полишали його, і невдовзі удари копит ослабли, а тоді й зовсім стихли. Тварини розпачливо благали коней, які мчали фургон, зупинитися.

— Друзі! Друзі! — волали вони. — Не везіть на погибель свого брата!

Але дурнуватим створінням годі було зрозуміти, що й до чого; вони тільки притиснули вуха й побігли ще швидше. Боксер більше не виглядав у віконце. Надто пізно хтось кинувся наперед, щоб зачинити браму з п'яти перекладин. Бо фургон вже вихопився за неї і швидко віддалявся. Боксера більше ніхто не бачив.

Через три дні стало відомо, що він помер у уїллінгдонському шпиталі, незважаючи на всю допомогу, яку лише можна було йому надати. Пищик прийшов оголосити цю новину всім. Він казав, що був з Боксером до останньої хвилини.

— Видовище було вкрай зворушливе! — Пищик підняв ратицю і втер сльозу. — Я стояв біля його ліжка до кінця. Останнє, що він сказав, напруживши сили, це те, що єдине, за чим він жалкує, що не побачить готового вітряка. «Уперед, товариші! — шепотів він. — Уперед в ім'я Повстання. Хай живе «Рай для Тварин»! Хай живе товариш Наполеон! Наполеон завжди правий!». Отакі були його останні слова, товариші.

Тут Пищик несподівано вмовк і підозріло заозирався на всі боки.

Він прочув, повів він далі, що коли Боксера забирали, ширилися безглузді й злісні чутки. Бо дехто помітив на фургоні, яким відвозили Боксера, слово «Коновал». І поквапливо виснував, що Боксера відправляють до шкуродерні. Тяжко повірити, зітхнув Пищик, щоб хтось із тварин докотився до такого. Певно ж, обурено вигукував він, махаючи хвостиком і підстрибуючи, вони не думають, щоб на таке був здатний їхній улюблений вождь товариш Наполеон? Все ж пояснюється вкрай просто: фургон раніше належав живодерові, але потім його придбав ветеринар і не встиг зафарбувати старої назви. Тому й виникло непорозуміння.

Тварини відчули неабияке полегшення. А коли Пищик яскраво змалював останні хвилини Боксера, ту виняткову увагу до нього, ті ліки, за які платив Наполеон, хоч вони неймовірно дорогі, останні сумніви розвіялися. Скорботу за померлим тамувала думка, що він, принаймні, відійшов щасливим.

На ранковому мітингу наступної неділі з'явився сам Наполеон і виголосив про Боксера коротку промову. Не було як, казав він, привезти останки їхнього оплакуваного товариша і поховати на фермі, але він звелів із лавра в садку ферми зробити великий вінок й покласти Боксерові на могилу. За кілька днів свині планували бучну учту, щоб пом'янути Боксера. Завершив Наполеон промову двома улюбленими гаслами небіжчика: «Я працюватиму ще завзятіше» і «Товариш Наполеон завжди правий». Гасла ці варто б засвоїти кожній тварині, підкреслив він.

У день поминальної учти з Уїллінгдона приїхала підвода бакалійника й привезла великий дерев'яний ящик. Тієї ночі розлягався оглушливий спів, а потім — щось схоже на несамовиту сварку, яка близько одинадцятої завершилася дзенькотом розбитого скла. Наступного дня до обіду будинок наче вимер, і пішла поголоска, що свині десь роздобули грошей на ще один ящик віскі.

Розділ X

Минали роки. Приходила й відходила пора за порою, збігало недовге життя тварин. І от уже не лишилося тих, хто пам'ятав давноминулі дні перед Повстанням, окрім Конюшинки, Бенджаміна, ворона Мойсея та кількох свиней.