Ферма «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Потім одностайно вирішили запровадити військову відзнаку «Тварина-Герой І ступеня», якою одразу ж нагородили Сніжка й Боксера. То була латунна медаль (насправді — старі кінські бляшки, знайдені серед збруї), що її малося носити в неділю й на свята. Медаллю «Тварина-Герой II ступеня» посмертно нагородили полеглу вівцю.

Довго сперечалися про те, як назвати саму битву. І врешті назвали її Битвою під Корівником, бо саме звідти у вирішальну мить вискочила засідка. З грязюки витягли Джонсову рушницю, а в домі, як усі знали, був запас патронів. Вирішили встановити рушницю біля флагштока як артилерійську одиницю й салютувати з неї двічі на рік: раз — дванадцятого жовтня, в річницю Битви під Корівником, і ще раз — на Івана Купала, в річницю Повстання.

Розділ V

Наближалася зима, і Моллі завдавала все більше клопоту. Щоранку запізнювалася на роботу, мовляв, проспала, скаржилася на якісь загадкові болі, хоч на апетит не нарікала. Під різними приводами тікала з роботи, йшла до ставочка й довго стояла там, витріщаючись на своє відображення у воді. Але ходили і серйозніші поголоски. Якось, коли Моллі весело зайшла до двору, грайливо помахуючи довгим хвостом і жуючи жмут сіна, її відкликала вбік Конюшинка.

— Моллі,— сказала вона. — Я хочу запитати в тебе про вкрай важливе.

Уранці я бачила, як ти заглядала за живопліт, що відділяє нашу ферму від «Лисячого Гаю». А за живоплотом стояв один із служників містера Пілкінгтона. Я хоч і була далеченько, але добре бачила, що він розмовляв з тобою і що ти дозволяла йому гладити себе по морді. Що це значить, Моллі?

— Він не гладив! Я не давала! Це неправда! — закричала Моллі, затупцявши на місці й б'ючи копитом об землю.

— Моллі, глянь мені в очі! Ти можеш присягтися, що та людина не гладила тебе?

— Це неправда! — повторила Моллі, але глянути в вічі Конюшинці не змогла. А наступної миті вона вже мчала в поле.

Конюшинку пронизав раптовий здогад. Не кажучи нікому й слова, вона подалася до стійла Моллі і копитом переворушила солому. Там лежала купка цукру-рафінаду й кілька в'язок різнобарвних стрічок.

Через три дні Моллі зникла. Кілька тижнів ніхто не знав, де вона, а потім голуби доповіли, що бачили її на іншому кінці Уїллінгдона, запряжену в чепурний візок, що стояв біля пивнички. Візок той був помальований червоним і чорним. Червонопикий товстун у картатих штанах, схожий на трактирника, гладив її по морді й годував цукром. Моллі була підстрижена, в гриві красувалася кумачева стрічка. Виглядала вкрай задоволеною, казали голуби. Тож ніхто з тварин більше й не згадував про Моллі.

У січні настали вкрай суворі часи. Земля затверділа, як залізо, і на полі годі було щось робити. У великому хліві проводилися безконечні збори, а свині розробляли графік роботи на наступний сезон. Стало звичним, що свині, помітно розумніші за інших тварин, вирішували всі стратегічні питання ферми, хоч їхні рішення й мали схвалюватися зборами. І все було б непогано, якби не суперечки між Сніжком та Наполеоном. Обоє сперечалися де тільки можна. Якщо один радив засіяти більше ячменю, то другий вимагав засівати більше вівса. А коли один казав, що певне поле годиться якраз під капусту, то інший заперечував, що воно придатне хіба для буряків. Кожен мав своїх прибічників, тож не дивно, що іноді розпалювалися гострі пристрасті. На мітингах Сніжок часто прихиляв більшість блискучими промовами, але Наполеон успішніше навертав собі прибічників у міжчассі. Особливих успіхів він досяг серед овець. Останнім часом вівці наловчилися мекати «Чотири ноги — добре, а дві — погано» де треба й де не треба, і часто зривали Мітинг. Як усі помітили, вони особливо призвичаїлись мекати «Чотири ноги добре, а дві — погано» саме за вирішальних Сніжкових промов. Сніжок ретельно проштудіював кілька старих номерів журналу «Фермер і тваринник», що їх знайшов у домі, і тепер його переповнювали всілякі задуми та нововведення. Він розводився про польовий дренаж, силосування, фосфатні добрива, навіть опрацював напрочуд складну систему, за якою тварини мали спорожнятися просто в полі, щоразу в іншому місці; це дозволяло не возити гній на поля. Наполеон таких задумів не виношував, зате нашіптував, що в Сніжка з того нічого не вийде; схоже, він вичікував своєї миті. Але жодна з їхніх суперечок не прибрала такої гостроти, як під час суперечки про вітряк.

На розлогому пасовиську неподалік височів пагорб, найвища точка на фермі. Оглянувши терен, Сніжок заявив, що оце і є місце для вітряка, який обертатиме динамо-машину й забезпечуватиме ферму електроенергією. Вітряк освітлюватиме стійла й опалюватиме їх узимку, а також живитиме циркулярку, січкарню, бурякорізку та електродоїлку. Тварини ніколи не чували про таке (бо ферма була відсталою й мала примітивні механізми), тож здивовано слухали, тоді як Сніжок малював їм, як фантастичні машини виконуватимуть за них роботу, а вони собі любенько пастимуться на вигоні або розвиватимуть інтелект читанням та мудрими розмовами.

За кілька тижнів Сніжок остаточно сформулював свої задуми щодо вітряка. Технічні подробиці здебільшого походили з трьох книжок колишнього містера Джонса: «Тисяча корисних справ по господарству», «Будівельник у кожному з нас» і «Електрика для початківців». За кабінет Сніжкові правив хлівець, колись інкубатор; на його гладенькій підлозі вкрай зручно було робити креслення. Сніжок просиджував там годинами. З порозкриваними книжками, прикладеними камінчиками, з шматком крейди посеред ратиці, він літав довкола, креслячи лінію за лінією. І аж попискував від утіхи. Поступово задум втілювався у складне плетиво важелів та шестерень, устеляв підлогу, на що інші тварини дивилися, як на щось незбагненне, але вкрай вражаюче. Кожен хоча б раз на день приходив поглянути на Сніжкові креслення. Навіть кури з качками приходили, намагаючися не наступати на крейдяні позначки. Тільки Наполеон лишався байдужим. Він з самого початку заявив, що не визнає вітряка. Проте якось і сам несподівано завітав поглянути на плани. Він тяжко ступав по хлівцю, придивлявся до кожної деталі, навіть понюхав креслення раз-другий. Якийсь час скоса позирав на них, а тоді раптом підняв ногу, надзюрив рясно на плани і вийшов без жодного коментаря.

Вітряк той розділив ферму на два табори. Сніжок не приховував, що збудувати його буде нелегко. Треба ламати камінь, зводити з нього стіни, робити крила, тоді виникне потреба в динамо-машинах і кабелі (де їх дістати, Сніжок мовчав). Але він вважав, що впоратися з цим можна за рік. А тоді, заявив він, ощадитиметься стільки праці, що тварини зможуть працювати лише три дні на тиждень. Наполеон, навпаки, доводив, що зараз найперше слід збільшувати виробництво кормів, бо, якщо гаяти час на вітряк, то всі перемруть з голоду. Виникло дві фракції під гаслами: «Ми — за Сніжка і триденний робочий тиждень!» і «Ми — за Наполеона й повні ясла!». Бенджамін єдиний не пристав до жодної фракції. Він не вірив ні в те, що побільшає корму, ні в те, що вітряк полегшить працю. «З вітряком чи без вітряка життя буде, як і було, себто поганим»,— казав він.

Але крім вітряка, суперечки викликало й оборонне питання. Усі добре розуміли, що хоча людські істоти й зазнали поразки в Битві під Корівником, вони можуть вдатися до ще однієї, рішучішої спроби захопити ферму і повернути панування Джонса. Тим більше вони могли прагнути цього, що звістка про їхню поразку рознеслася повсюди, зроджуючи непослух серед сусідніх тваринницьких ферм. Як і завжди, Сніжок та Наполеон не знаходили спільної мови. На гадку Наполеона, слід би розжитися вогнепальною зброєю і добре освоїти її. На гадку Сніжка, слід висилати дедалі більше голубів, щоб ті підбурювали до повстання тварин інших ферм. Один доводив, що коли вони не захистяться, то їх неодмінно підкорять, інший доводив, що в разі всезагального повстання відпаде сама потреба оборонятися. Тварини слухали то Наполеона, то Сніжка, і не могли вирішити, хто ж має слушність; отак і виявлялося, що їх переконував саме той, хто даної хвалини промовляв.

І от настав день, коли Сніжок завершив свої креслення. Наступної неділі на Мітингу мало стояти питання: бути чи не бути вітрякові.

Тварини зібралися у великому хліві, Сніжок підвівся і, хоч час від часу розлягалося овече мекання, виклав свої міркування щодо вітряка. Тоді підвівся Наполеон. Він спокійно докинув, що вітряк — дурниці і закликав голосувати проти. І відразу сів; він зайняв хіба півхвилини, його ніби й не обходило, що дасть його виступ. Сніжок підхопився на рівні й, перекрикуючи овець, що знову розмекалися, пристрасно закликав спорудити вітряк. Досі симпатії тварин ділилися майже порівну, але красномовство Сніжка далося взнаки. Яскравими виразами він намалював, якою буде ферма, коли всі позбудуться рабської праці. Тепер його уява не обмежувалася січкарнями та бурякорізками. Електрика, казав він, рухатиме молотарки, плуги, борони, газонокосарки, жатки, снопов'язалки; а ще ж кожне стійло матиме власне освітлення, гарячу й холодну воду, електричне опалення. Коли він завершив палку промову, було зрозуміло, хто тепер переважить. Але саме цієї хвилини Наполеон підвівся знову і, зизом поглянувши на Сніжка, тонесенько запищав, чого від нього ніхто не сподівався.

І відразу знадвору донісся моторошний гавкіт. Дев'ять величезних псів у нашийниках з латунними шипами заскочили до хліва. Вони кинулися до Сніжка, який ледве встиг відскочити від роззявлених, клацающих пащек. Він вискочив з хліва, а за ним погналися пси. Остовпілі й перелякані, тварини тиснулися в дверях, спостерігаючи за гонитвою. Сніжок мчав довгим пасовиськом, що вело до шляху. Мчав прудко, наскільки спроможна мчати свиня. Та пси наступали йому на п'яти. Раптом він послизнувся і здалося, що гончаки настигли його. Але він знову підхопився і помчав ще прудкіш. І знову пси стали наздоганяти його. Один уже був схопив Сніжка за хвіст, але той вчасно крутнув ним. Сніжок знову наддав ходи й відірвався на кілька дюймів, прослизнув у дюку в паркані й зник з очей.

Мовчазні й налякані, тварини почвалали до хліва. А ще за хвилю примчали пси. Ніхто не міг второпати, звідки взялися ці страховиська. Але невдовзі все з'ясувалося: то були ті щенята, що їх Наполеон одібрав у матерів і сам виховував. Ще не зовсім дорослі, вони, проте, були, як телята, і з вигляду кровожерні, як вовки. Тримаючись Наполеона, вони — це помітили всі — махали біля нього хвостами точнісінько так, як колись собаки махали біля містера Джонса.

Тепер уже Наполеон, а за ним і пси, вилізли на підвищення, де колись Майор виголошував останню промову. Він оголосив, що відтепер недільним Мітингам настав край. Вони зайві, казав він, і тільки забирають час. Надалі всі фермові питання розглядатиме спеціальний Комітет свиней, очолюваний ним. Він засідатиме, а тоді повідомлятиме про свої рішення. Тварини, як і досі, збиратимуться в неділю вранці салютувати прапору і співати гімн «Тварини Англії». А також отримувати завдання на тиждень; ніяких дебатів більше не буде.

Попри шок, спричинений вигнанням Сніжка, тварин приголомшило і саме оголошення. Дехто, може, й протестував би, якби знайшлися потрібні докази. Навіть Боксер відчував занепокоєння. Він стриг вухами, тряс чубчиком, силкуючись зібратися з думками, але так і не додумався, що б його сказати. Дехто з-посеред свиней, втім, зреагував певніше. Чотири молодих підсвинки попереду підхопилися й пронизливо закувікали, не можучи погодитися з почутим. Та пси довкола Наполеона погрозливо загарчали, і підсвинки втихомирились і посідали. Тоді вже вівці зайшлися несамовитим меканням: «Чотири ноги добре, а дві — погано»; це тривало майже чверть години й унеможливило всяку дискусію.

Після того в хлів послали Пищика, розтлумачити нові правила.

— Товариші,— сказав він. — Гадаю, кожна тварина на фермі схвалює жертовність товариша Наполеона, що добровільно взяв на себе цю невдячну працю. Не думайте, товариші, що керувати — приємно. Навпаки, це непомірна й тяжка відповідальність. Ніхто несхитніше за товариша Наполеона не вірить у те, що всі тварини рівні. Він з превеликою радістю надав би вам можливість самим приймати рішення. Але чи гарантовані ви від хибних рішень? І де б тоді ми опинилися, товариші? Припустімо, ви підтримали б Сніжка з його маячнею щодо вітряка. А Сніжок, як ми тепер бачимо, майже злочинець.

— Він показав себе у Битві під Корівником,— заперечив хтось.

— Відвага — ще не все,— відрубав Пищик. — Куди важливіші лояльність і покірність. Що ж до Битви під Корівником, то я певен: настане час і виявиться, що роль Сніжка в ній дуже й дуже перебільшена. Дисципліна, товариші, залізна дисципліна! Ось клич сьогоднішнього дня. Один хибний крок — і наші вороги накинуться на нас. Ви ж не хочете, товариші, щоб повернувся Джонс?

І знову годі було заперечити проти такого доказу. Певно ж, тварини не хотіли, щоб повернувся Джонс, тож якщо ранкові недільні дебати можуть повернути його, то їх слід відмінити. Боксер, що мав досить часу усе обдумати, висловив загальні почуття коротко:

— Якщо товариш Наполеон так каже, то так тому й бути. І відтоді взяв собі афоризм: «Наполеон завжди правий». На додаток до свого власного гасла: «Я працюватиму ще завзятіше».

Тим часом потепліло й почалася весняна оранка. Хлівець, де Сніжок креслив свого вітряка, замкнули, і всі вирішили, що й креслення постирали з підлоги. Щонеділі о десятій тварини сходилися до великого хліва отримати розпорядження на тиждень. Череп старого Майора, вже без плоті, відкопали в садку й встановили на пеньку під флагштоком, коло рушниці. Після урочистого підняття прапора, перш ніж зайти до хліва, кожна тварина мусила шанобливо пройти повз той череп. Тепер і сиділи вони не так, як раніше. Наполеон, Пищик та ще одна свиня на ім'я Мінімус, яка мала хист складати вірші та пісні, сідали перед помостом, їх півколом оточувало дев'ять молодих псів; інші свині сідали за ними. Решта ж тварин сідали мордами до них, займаючи більшу половину хліва. Наполеон грубувато, по-солдатському читав завдання на тиждень, потім співали гімн «Тварини Англії» і розходились.

Третьої неділі після вигнання Сніжка Наполеон оголосив дещо здивованій аудиторії, що вітряк таки треба будувати. Він не пояснював причини такого свого рішення, просто застеріг усіх, що це додаткове завдання вимагатиме ревної праці. Можливо, навіть доведеться урізати пайки. Увесь задум, проте, опрацьований до найменшої подробиці. Три попередні тижні його проробляв спеціальний Комітет свиней. Спорудження вітряка та різних допоміжних пристроїв триватимуть, як сподівалося, два роки.