Ферма «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розділ І

Містер Джонс із ферми «Садиба» позачиняв на ніч курятники, але з перепою зовсім забув про кормушки. З ліхтарем у руці, що метлявся й кидав на землю стриботливу пляму світла, він, заточуючись, перетнув подвір'я, роззувся біля надвірних дверей, тоді зачерпнув останній сьогодні кухоль пива з барила в коморі й поволікся до ліжка, де вже хропла місіс Джонс.

Щойно в хазяйській спальні погасло світло, як по будівлях все заворушилося й зашамотіло. Ще завидна прокотилася новина, що минулої ночі старому Майору — білому породистому кнурові, привидівся чудернацький сон, і його він волів чимшвидше повідати мешканцям ферми. Вирішили зібратися у великому хліві, як тільки містер Джонс вгомониться на ніч. Старий Майор (так його зазвичай називали, хоч на всіляких виставках він проходив як Уїллінгдонський Красень) зажив на фермі такої шани, що кожен ладен був не пошкодувати й години сну, аби тільки почути про його незвичайний сон.

У кутку хліва, де було невеличке підвищення, на свіжій солом'яній підстилці вже лежав Майор і дожидався, поки всі зберуться; над ним із бантини звисав ліхтар. Майорові було дванадцять років, останнім часом він помітно погладшав, проте ще не зовсім утратив свою свинячу велич, мудру й зичливу водночас, хоч йому так і не видалили ікол.

Тим часом мешканці ферми помалу сходилися і вмощувалися кому де зручніше. Першими прибігли троє псів — Квітка, Джессі та Пінчер, а за ними й свині; ті повкладалися на солому перед самим підвищенням. Кури злітали на підвіконня, голуби вмощувалися на балках, вівці й корови лягали за свиньми й відразу починали ремиґати. Двоє ломовиків, Боксер та Конюшинка, прийшли разом; вони вкрай повільно і обережно переставляли величезні копита з навислою над ними кошлатою шерстю, аби часом не наступити на непомітну в соломі дрібну тварину. Конюшинка, середнього віку, по-материнському лагідна кобила, так і не повернула колишньої стрункості після четвертого лошати. Боксер, величезний конячина, під два метри заввишки, мав силу чи не двох звичайних коней. Біла смуга на морді надавала йому трохи дурнуватого вигляду. Він і справді не відзначався розумом, але всі шанували його за врівноважену вдачу і нечувану працездатність. За кіньми прийшли біла коза Мюріел та осел Бенджамін, найстаріший на фермі і кепського норову. Коли він і промовляв слова, то тільки аби докинути щось ущипливе; наприклад, він казав, що Бог наділив його хвостом, аби відганяти мух, але куди краще було б і без хвоста, і без мух. Він єдиний з усіх мешканців ніколи не сміявся. А коли питали чому, то казав, що не бачить причини. Він обожнював Боксера, хоч відверто цього й не виказував; недільні дні вони проводили в невеликому загоні за садком, де мовчки паслися поруч.

Коні вляглися, а до хліва втягнувся, неголосно ґелґочучи, виводок каченят без качки, яку втратили; каченята шукали місця, де б на них ніхто не наступив. Конюшинка зігнула величезну передню ногу, утворивши своєрідну загорожу; каченята вмостилися в ній і невдовзі задрімали. Потім нагодилася Моллі, гарненька й дурненька з вигляду біла кобилка, що її запрягали в двоколку містера Джонса. Вона трималася з показною вишуканістю, хрумаючи грудочку цукру. Вмостилася попереду, не перестаючи стріпувати білою гривою, щоб усі побачили вплетені в неї червоні стрічки. Останнім прийшов кіт, роззирнувся довкола, шукаючи затишного куточка. Потім втиснувся між Боксером та Конюшинкою. Він вдоволено муркотів, поки Майор виголошував промову, не почувши, проте, жодного його слова.

Зібралися майже всі, окрім прирученого ворона Мойсея, що дрімав на тичці за надвірними дверима. Перечекавши, поки гамір вляжеться, Майор прокашлявся і почав:

— Товариші, ви вже чули, що цієї ночі мені приснився химерний сон. До нього я ще повернуся, але спершу скажу ось що. Не певен, що тепер мені пощастить довго пробути з вами, товариші. Але перш ніж відійти, вважаю своїм обов'язком поділитися з вами мудрістю, яку надбав. Я прожив довге життя, тож мав досить часу для роздумів, лежачи самотою в хлівці. Смію гадати, що сенс життя на цій землі я розумію незгірше від будь-кого з вас. От про це я і хочу поговорити з вами.

У чому, власне, сенс нашого життя, товариші? Гляньмо правді в вічі: наше життя жалюгідне, виснажливе й недовге. Ми з'явилися на світ, а годують нас як? Аби лише життя жевріло. А ті, хто вдатніший, мусять працювати до цілковитого виснаження; щойно ж стаємо непридатними до роботи, нас ріжуть брутально і жорстоко. Жодна тварина в Англії, старша року, не відає, що таке щастя і дозвілля. Жодна тварина в Англії не є вільною. Життя тварини — це злидні й рабство; отака вона, очевидна правда.

Але, може, це просто такий природний стан речей? Чи, може, наша земля настільки убога, що не здатна прогодувати тих, хто живе на ній? Ні, товариші! Тисячократ ні! Англійська земля родюча і клімат сприятливий; земля спроможна прогодувати значно більше тварин, ніж є зараз. Лише наша ферма прогодувала б десяток коней, двадцять корів, сотні овець, і то так, що всі жили б у такому достатку і з такою гідністю, які годі навіть уявити. Чому ж тоді ми й досі отак гибіємо? Бо майже всю нашу працю крадуть собі людські створіння. Осьде, товариші, відповідь на всі наші злигодні. Вона в одному-єдиному слові — Людина. Людина — ось наш справжній ворог. Усуньте Людину, і першопричина голоду та виснажливої праці зникне назавжди.

Людина — єдина істота, що не виробляє, а споживає. Вона не доїться, не несеться, вона заслабка тягнути плуга, надто повільна, щоб ловити зайців. Проте вона — господар над тваринами. Вона змушує їх тяжко гарувати, віддаючи мізерну дещицю, аби ми не померли з голоду; решту ж забирає собі. Нашою працею ореться земля, нашим гноєм удобрюється, а ми тільки й маємо що власну шкуру. Ось ви, корови, переді мною: скільки молока надоїли з вас цього року? А що сталося з тим молоком, яким би вам напувати своїх теляток? Усе до краплі пішло в горлянки наших ворогів. А ви, кури, скільки яєць знесли цього року? Скільки з тих яєць вивелося курчат? Обмаль. Все пішло на продаж, збагатити Джонса та його людей. А де твої, Конюшинко, четверо лошат, що ти привела? Вони ж мали підтримати й тішити тебе на старість! Кожне продали, коли їм не сповнилося й року. І жодного ти вже ніколи не побачиш. Що ти знала окрім голодної пайки й стійла за всі свої муки і всю свою працю в полі?

При всій жалюгідності нашого існування нам не дають навіть померти своєю смертю. Я не нарікаю на свою долю, ні, бо мені ще пощастило. Мені дванадцять років, я — батько понад чотирьох сотень діток. І це природне життя свині. Але нікому врешті-решт не уникнути безжального рожна. Ви ось молоді підсвинки переді мною, через рік будете верещати в смертельному жахові на бойні. Через це жахіття ми всі повинні пройти: корови, свині, кури, вівці — всі. Навіть у коней та псів не краща доля. Як тільки в тебе, Боксере, знесиляться твої м'язи, як того ж дня Джонс продасть тебе живолупу, а той переріже тобі горло й твоє м'ясо згодує хортам. А псам, коли ті старіють і втрачають зуби, Джонс прив'язує на шиї цеглину й топить у найближчому ставку.

То хіба не ясніше ясного вам, товариші, що всі напасті наші через людську тиранію? Позбудьмося Людини, і плоди нашої праці належатимуть нам самим. І вже чи не наступного світанку ми стали б багатими і вільними. То що ж нам діяти?! А трудитися денно і нощно, душею і тілом, аби здолати людське поріддя! Тож мій заклик до вас, товариші,— Повстання! Не знаю, коли воно станеться, через тиждень чи через століття, але так само впевнено, як бачу цю билинку перед собою, бачу й те, що рано чи пізно справедливість восторжествує. Зверніть свої погляди до того дня, товариші, на той короткий залишок вашого життя. А найперше передайте мій заклик своїм нащадкам, щоб майбутні покоління боролися до остаточної перемоги.

І пам'ятайте, товариші, нехай ваша рішучість буде несхитною. Щоб ніяка чвара не збила вас на манівці. Не слухайте, коли вам казатимуть, нібито в людини й тварини спільні інтереси, що процвітання Людини — і ваше процвітання. То все — бридня! Людина знає свою і тільки свою користь. А серед нас, тварин, нехай запанує цілковита єдність, справжнє братерство у борні. Всі тварини — друзі!

Зчинився страшенний гармидер. Поки Майор промовляв, з нір вилізли чотири пацюки і стали слухати його, звівшись на задні лапки. Пси раптом помітили їх, і лише блискавична втеча до своїх нір врятувала пацюкам життя. Майор підніс ратицю, закликаючи до тиші.

— Товариші,— знову заговорив він,— нам треба дещо з'ясувати. Дикі

створіння, як ото щурі або зайці, вони нам друзі чи вороги? Давайте визначимось голосуванням. Тож я запитую у зборів: щурі нам — друзі чи ні?

Проголосували і переважною більшістю визнали, що щурі — друзі. Лише четверо були проти: троє псів і кіт, що, як згодом з'ясувалося, голосував і «за», і «проти».

— Хочу іще одне сказати,— продовжив Майор.— Я лише нагадую, що ваш священний обов'язок — ненавидіти Людину й усе, що з нею пов'язане. Усе, що на двох ногах — ваш ворог. Усе, що на чотирьох ногах і з крильми — ваш друг. І затямте собі: в боротьбі з Людиною не уподібнюйтесь їй. Навіть коли здолаєте її, не перебирайте її вад. Тварина не повинна мешкати в будинку й спати в ліжку, носити одяг і пити спиртне, палити тютюн і мати гроші, торгувати... Звичаї Людини лихі. І понад усе — ніколи не тираньте собі подібних. Слабкі чи сильні, розумні чи простакуваті — усі ми брати. Тварина ніколи не повинна вбивати іншу тварину. Всі тварини рівні.

А зараз, товариші, я оповім вам сон, що приснився минулої ночі. Мені годі достоту описати його. Мені снилася земля, але така, якою вона стане, коли щезне Людина. Та сон пробудив у мені забуте. Давно колись, як я ще був малим поросям, моя мама та інші свині співали іноді старої пісні, в якій знали лише мелодію і три перші слова. Малим я знав ту мелодію, але з часом вона забулася. Проте цієї ночі уві сні вона повернулася до мене. Ба навіть більше — повернулися й слова пісні, слова, що їх співали тварини давно колись, але які зітер плин часу. Я зараз проспіваю цю пісню, товариші. Я старий, і голос мій захрип, та коли я навчу вас мелодії, ви заспіваєте її краще. Вона називається «Тварини Англії».

Старий Майор прокашлявся і заспівав. Голос у нього і справді був хрипкий, але співав він досить непогано. Та й мелодія була бадьора, щось середнє між «Клементайн» і «Кукарачою». Слова ж були такі:

Пісня викликала у тварин несамовитий захват. Майор уже доспівував пісню, коли вони самі підхопили її. Навіть найнездаліші уже вловили мелодію і деякі слова, а кмітливіші, як-от свині та пси, за хвилину вже знали пісню назубок. І згодом, після кількох проб, вся ферма потужно підхопила «Тварин Англії». Корови мукали її, собаки скавчали, вівці мекали, коні іржали, качки крякали... Всіх охопив такий шал, що вони проспівали її п'ять разів поспіль від початку до кінця і, певно, співали б до ранку, якби їм не завадили. Бо, на жаль, галас той розбудив містера Джонса, і той підхопився з ліжка, певний, що в двір забігла лисиця. Він схопив рушницю, що завжди стояла в кутку і пальнув навмання в темряву шостим калібром. Шротинки повпивалися в стіну хліва, і кожен метнувся у свій куток. Кури позлітали на сідала, тварини повлягалися на солому, і невдовзі ферму огорнула глибока тиша.

Розділ II

А через три ночі старий Майор тихо сконав уві сні. Поховали його за садком.

Те сталося на початку березня. А в наступні три місяці розгорнулася бурхлива потайна діяльність. Сповідь Майора спонукала кмітливіших тварин по-іншому глянути на своє дотеперішнє життя. Вони не знали, коли вибухне Повстання, провіщене Майором, і не тішили себе ілюзією, що те станеться за їхнього життя. Але чітко усвідомлювали, що готувати його — їхній обов'язок. Робота по навчанню і згуртуванню інших, природно, лягла на свиней, яких усі визнавали за найрозумніших тварин. Найпоказнішими з-поміж свиней були два молодих кнури, Сніжок і Наполеон, яких Джонс відгодовував на продаж. Наполеон, великий і досить лютий на вигляд беркширський кнур, був єдиний на фермі представник своєї породи; хоч і не балакучий, він, проте, відзначався незалежною вдачею. Сніжок, хоч і жвавіший за Наполеона, моторніший у розмові й винахідливіший, на гадку інших, не мав такої поважної вдачі. Всі інші вепрі на фермі ще були підсвинками. Найбільш відомим серед них був маленький вгодований підсвинок Пищик, круглощокий, із кліпливими очима, меткими рухами й пронизливим голосом. Він умів блискуче говорити і в суперечці мав звичай підстрибувати й метляти хвостиком, що виходило якось вкрай переконливо. Дехто казав про Пищика, що він здатен зробити з чорного біле.

Ця трійця й опрацювала вчення старого Майора в цілісну систему, яку назвали тваринизм. Кілька ночей на тиждень, коли Джонс ішов спати, вони потай збиралися в хліві й розтлумачували засади тваринизму іншим. Напочатку вони зіткнулися з нерозумінням і безмежною байдужістю. Дехто казав про необхідність бути прихильним до Джонса, свого господаря, або робили блюзнірські зауваги на зразок: «Містер Джонс нас годує. Без нього ми повмираємо з голоду». Інші питали, скажімо, таке: «А чого нас має обходити, що буде після нашої смерті?» Або: «Якщо це повстання будь-що відбудеться, то яка різниця, хто його готуватиме — ми чи хтось?» Свині на превелику силу пояснювали їм, що це суперечить духові тваринизму. Найбезглуздіші запитання задавала біла кобилка Моллі. Найперше вона запитала Сніжка:

— А після Повстання ще буде цукор?

— Ні, — впевнено відповів Сніжок. — Ми не маємо можливості виробляти цукор на фермі. Та й цукор тобі не потрібен, ти їстимеш досхочу вівса й сіна.

— А можна буде, як колись, носити стрічки у гриві? — поцікавилася Моллі.

— Товаришко,— відповів Сніжок,— стрічки, які тебе так обходять, ознака рабства. Невже ти не розумієш, що свобода куди дорожча за стрічки?