Ферма «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Того вечора Пищик неголосно пояснював тваринам, що Наполеон насправді й не виступав проти вітряка. Навпаки, він із самого початку обстоював його. А те, що накреслив Сніжок на підлозі інкубатора, по суті, запозичено з Наполеонових паперів. Вітряк, отже, власне творіння Наполеона. Чому ж він тоді, спитав хтось, так виступав проти нього? Рильце Пищика прибрало лукавого виразу. То, відповів він, товариш Наполеон схитрував. Він лише вдавав, що виступає проти вітряка, аби позбутися Сніжка, цього пройдисвіта, що згубно впливав на всіх. А зараз, коли Сніжок не заважає, задум можна втілювати й без нього. Це, сказав Пищик, і є тим, що зоветься тактикою. І кілька разів повторив: «Тактика, товариші, тактика!», аж підстрибуючи й весело помахуючи хвостиком-бубликом. Не всі достеменно знали, що те слово значить, але Пищик говорив так переконано, а троє псів із ним ошкірювалися так погрозливо, що всі сприйняли його пояснення без додаткових запитань.

Розділ VI

Упродовж всього того року тварини працювали, як каторжні. Але почувалися щасливими й не зупинялися перед жодним зусиллям чи жертвою, усвідомлюючи, що все те робиться задля блага їхнього і тих, хто прийде після них. А не для збіговиська ледачих і злодійкуватих людських створінь.

Весну й літо вони працювали по десять годин на день, а в серпні Наполеон оголосив, що і в неділю пополудні випадає робота. Робота винятково добровільна, але тому, хто не вийде, удвічі зменшать пайку. Та навіть і тоді їм не все щастило доробити. Врожай удався менший, аніж попереднього року, але два лани, що на початку літа мали засіяти коренеплодами, так і лишилися не засіяні, бо їх надто пізно зорали. А зима, судячи з усього, наближалася сувора.

З вітряком виникли несподівані труднощі. На фермі була добра каменоломня вапняку, а в одній з господарських будівель виявили достатньо піску й цементу, тож усі будівельні матеріали були під рукою. Але найважче, з чим зіткнулися тварини, це те, як розбивати каміння на потрібні шматки. Здавалося, тут вистачить лише кайл та ломів, якими ніхто не вмів користуватися, бо жодна тварина не вміла стояти на задніх кінцівках. Лише по тижнях марних потуг комусь сяйнула рятівна ідея — а якщо використати силу тяжіння. По всій каменоломні валялися величезні валуни, завеликі для того, що мали будувати. Тварини обв'язували їх мотузками, а тоді гуртом: корови, коні, вівці і кожен, хто міг ухопитися за мотузку, навіть свині приєднувалися у вирішальну мить,— і з розпачливою повільністю волокли їх на верх каменоломні. Там вони пускали валуни з обриву, і ті трощилися на шматки. Перевозити порозбиване каміння було незрівняно легше. Коні вивозили його візками, вівці й собі волокли окремі уламки, навіть Мюріел і Бенджамін впрягалися в стару гарбу, долучаючи свої зусилля. На кінець літа, коли назбиралося достатньо каменю, під наглядом свиней почали зводити вітряк.

Але то була вкрай повільна й многотрудна справа. Цілий день, бувало, ішов на те, аби витягти нагору одну брилу. Та й то не завжди, коли її пускали вниз, вона розбивалася. Годі було обійтися без Боксера, що силою, здавалося, перевершував усіх інших тварин разом узятих. Коли валун сповзав схилом униз, тягнучи за собою тварин, що розпачливо верещали, саме Боксер налягав на свій канат і зупиняв валун. Вони не приховували захвату, як він дюйм по дюйму видирався, важко дихаючи, як зводиться вгору, риючи копитами землю, як лисніють від поту його могутні боки. Конюшинка часом остерігала його, мовляв, працюй обережніше, не надірвись, але Боксер чи й слухав її. Два його гасла: «Я працюватиму ще завзятіше» та «Наполеон завжди правий» були, як на нього, красномовною відповіддю на всі застороги. Він попрохав півня, щоб той будив його вранці не на тридцять, а на сорок п'ять хвилин раніше. А вільної часини, хоч їх тепер і було обмаль, сам рушав до каменоломні, набирав візок потрощеного каменю і самотужки волік до вітряка.

Попри тяжку працю, велося того літа всім непогано. Якщо й не мали більше харчу, ніж при Джонсі, зате й менше його не було. Перевага від того, що вони годували лише себе, а не утримували ще й п'ятьох зажерливих людських істот, була такою відчутною, що хіба бозна-які лихоліття могли звести її нанівець. І саме господарювання тварин було багато в чому ефективнішим і потребувало менше зусиль. Скажімо, прополювання робилося з ретельністю, недосяжною для людських істот. Та й тварини тепер не крали. Тож і зайвими ставали паркани та плоти. Проте наближалася осінь, а з цим виникали й різні непередбачені ускладнення. З'явилася потреба в гасі, цвяхах, мотузках, сухарях для собак, залізі для підков — жодне з цього не могло вироблятися на фермі. А пізніше постане потреба в насінні, мінеральному добриві, не кажучи про всілякий реманент і, нарешті, пристроях для вітряка. Де все те діставати, ніхто не уявляв.

Одного недільного ранку, коли тварини зібралися вислухати розпорядження, Наполеон оголосив про свою нову політику. Відтепер їхня ферма торгуватиме з сусідніми фермами: певно ж, не з якихось комерційних міркувань, а щоб отримати дефіцитні матеріали. Він заявив, що вітрякові мусить підлягати все. Тому він і провадив переговори про збут копиці сіна й частини врожаю пшениці: згодом, як знадобиться більше грошей, доведеться пустити на продаж і яйця, на які в Уїллінгдоні завжди був попит. Кури, сказав Наполеон, мусять охоче піти на цю жертву, це стане їхнім особистим внеском у спорудження вітряка.

І знову тварини відчули невиразну тривогу. Не мати діла з людськими істотами, не торгувати, не користуватися грішми — хіба цих резолюцій вони не прийняли найперше на Мітингу після звитяги над Джонсом? Усі добре пам'ятали, як схвалювали ці резолюції, принаймні, їм здавалося, що пам'ятали. Чотири підсвинки, що оскаржували скасування Наполеоном Мітингів, несміливо подали голос, але відразу вмовкли, зачувши страхітливе гарчання псів. Потім своїм звичаєм замекали вівці: «Чотири ноги — добре, а дві — погано», згладивши хвилинне замішання. Наполеон підніс ратицю, закликаючи до тиші, і оголосив, що вже про все домовлено. Жодна тварина не спілкуватиметься з людськими створіннями, що, певно ж, і вкрай небажано. Цю тяжку повинність він бере на себе. Якийсь містер Вімпер, повірений з Уїллінгдона, погодився посередничати між фермою і зовнішнім світом; він навідуватиметься сюди щопонеділка вранці за вказівками. Наполеон закінчив промову звичним вигуком: «Хай живе «Рай для Тварин!» А коли проспівали «Тварин Англії», відпустив усіх.

Потім, щоб заспокоїти тварин, ферму обійшов Пищик. Він запевняв усіх, що резолюція проти торгівлі й використання грошей ніколи не схвалювалася, ба навіть не пропонувалася. Та чистісінька вигадка, можливо, брала початок з побрехеньок, що їх поширював Сніжок. Однак дехто ще вагався, тож Пищик запитав їх проникливо:

— Ви певні, що вам це не наснилося, товариші? Може, ви таку резолюцію маєте десь на папері? Де ж вона записана? А оскільки нічого подібного, звісна річ, на папері не існувало, то тварини втішилися тим, що вони помиляються.

Щопонеділка містер Вімпер, як і було домовлено, навідувався на ферму; то був лукавий на вигляд чоловік з бакенбардами — стряпчий у кожній дрібниці, але досить кмітливий, щоб зметикувати раніше за інших, що фермі знадобиться маклер і що винагорода буде вартою зусиль. Тварини дивилися, як він приходив і відходив з якимось острахом і намагалися не потрапляти йому на очі. Однак видовище, коли Наполеон на своїх чотирьох віддавав накази двоногому Вімперу, будило в них гордість і почасти виправдувало нові порядки. Тепер їхні стосунки з людським поріддям не були такими, як раніше. Людські істоти не стали більше любити «Рай для Тварин» тепер, коли вона процвітала, де там — вони ще ніколи не ненавиділи її так. Кожна людина непохитно вірила, що рано чи пізно ферма зазнає краху, і насамперед зі спорудженням вітряка. Вони збиралися в пивничках і на діаграмах доводили один одному, що вітряк мусить розвалитися. А якщо й стоятиме, то нізащо не працюватиме. І все ж, всупереч самим собі, відчували аж наче повагу до того, як справно хазяйнують тварини. Одним із виявів цього було те, що вони стали називати ферму її теперішньою назвою і вже не вдавали, що її назва — «Садиба». Перестали й підтримувати Джонса, який, полишивши надію запопасти собі ферму, переселився в інші краї. За винятком Вімпера, ферма не мала ніяких зв'язків із зовнішнім світом. Проте ходили вперті чутки, що Наполеон готується до ділової угоди чи то з містером ПІлкінгтоном з ферми «Лисячий Гай», чи то з містером Фредеріком із ферми «Лужок». Проте, як відзначалося, в жодному разі не з обома відразу.

На ту пору свині несподівано зробили будинок своєю резиденцією. І тварини знову невиразно пригадали, нібито колись щодо цього теж приймалося певне рішення. І знову Пищик мусив переконувати їх, що такого не було і не могло бути. Вкрай необхідно, казав він, щоб свині, цей мозок ферми, мали тиху місцину для напруженої роботи. Та й гідності вождя — так він останнім часом називав Наполеона — більш підходить жити в будинку, аніж у свинарнику. Проте деякі тварини занепокоїлися, зачувши, що свині не лише їдять на кухні, а й використовують вітальню для відпочинку і сплять у ліжках. Боксер знехтував це своїм звичним «Наполеон завжди правий», але Конюшинна, що, як їй здавалося, добре пам'ятала категоричне застереження щодо ліжок, подалася до Заповідей і спробувала розібратися в них. Переконавшись, що в написаному вона знає лише окремі літери, вона гукнула Мюріел.

— Мюріел,— попрохала вона,— прочитай-но мені Четверту Заповідь. Невже там не мовиться нічого щодо спання в ліжку?

Хоч і не без труднощів, Мюріел прочитала Заповідь.

— Тут мовиться: «Жодна тварина не повинна спати в ліжку з простирадлами», — виголосила вона.

Дивно, але Конюшинка не пригадувала, щоб у Четвертій Заповіді йшлося про простирадла. Та оскільки Заповідь була тут, на стіні, то, мабуть, вони там значились. А Пищик, який саме випадково проходив повз них у супроводі кількох псів, спрямував їхні думки в потрібному напрямку.

— Отже, товариші,— сказав він,— ви чули, що ми, свині, спимо тепер у ліжках. А чому б і не спати? Ви, звичайно, не допускаєте, що існувало якесь застереження проти ліжок? Ліжко всього-на-всього місце для спання. Оберемок соломи в стійлі — це теж, власне, ліжко. А застерігалося проти простирадел, цього винаходу людини. Тож ми й позтягували простирадла з ліжок і спимо лише під ковдрами. І такі ліжка напрочуд зручні! Але не зручніші, ніж це необхідно, запевняю вас, товариші, при тому розумовому напруженні, що його ми маємо нині. Ви ж не позбавите нас відпочинку, адже ж так, товариші? Ви ж не хочете, аби ми від утоми стали нездатними ні до чого? Невже хтось із вас хоче, щоб повернувся Джонс?

Тварини переконали його в протилежному і про те, що свині сплять у ліжках, більше не згадували. А коли невдовзі оголосили, що свині вставатимуть вранці на годину пізніше, ніж інші, то ніхто теж не ремствував.

Осінь мешканці ферми зустріли стомленими, але щасливими. Вони прожили тяжкий рік, і після продажу частини сіна та збіжжя провізії на зиму виявилося не в надлишку. Але вітряк відшкодував усе, тепер майже напівзбудований. Після жнив настала ясна суха погода, і тварини працювали тяжче, ніж доти, ладні цілісінький день стягувати камінні уламки, аби тільки підняти стіни на якийсь фут. Боксер часом виходив навіть уночі, і годину-другу працював при серпневому місяці. Вільної часини всі ходили довкола вітряка, милуючися міцністю і прямовисністю стін, дивуючися тому, як вони спромоглися на таку подиву гідну споруду. Лише старий Бенджамін не піддавався загальному захвату; він, як звикле, лише значущо докидав, що віслюки довго живуть.

Настав листопад з його лютими південно-західними вітрами. Будівництво довелося припинити, бо стало надто мокро, щоб робити розчин. А однієї ночі розгулялася така страхітлива буря, що ферма двигтіла й трусилася аж до підмурків, а з даху на хліві зірвало кілька черепичин. Кури попрокидалися й злякано закудкудахкали, бо їм учувся далекий рушничний постріл. Вранці, вийшовши надвір, усі побачили, що флагшток зламано, а в'яз у кінці саду вирвано з корінням, немов редиску. Ледве вони помітили це, як розпачливий зойк вихопився з грудей кожного. Жахливе видовище постало їхнім очам — вітряк лежав у руїнах.

В єдиному пориві тварини кинулися до нього. Наполеон, що рідко переходив на біг, мчав попереду всіх. Так, тут лежав символ усієї їхньої боротьби, розвалений до підмурків. А каміння, що його вони трощили й звозили так тяжко, валялося довкола. Нездатні спромогтися на слово, вони стояли й сумно дивилися на ту руїну. Наполеон мовчки походжав туди й сюди, час від часу принюхуючись. Хвостик його настовбурчився і сіпався з боку в бік — певна ознака інтенсивної розумової роботи. Зненацька він зупинився, мовби йому щось сяйнуло.

— Товариші! — незворушно проказав він. — Чи знаєте ви, хто це накоїв? Чи знаєте ви лютого ворога, що прийшов уночі й порунтав наш вітряк? СНІЖОК! — зненацька ревонув він. — Це зробив Сніжок! Щоб розладнати наші задуми й помститися за ганебне вигнання, цей зрадник прокрався під пеленою ночі й, засліплений злобою, сплюндрував нашу цілорічну працю. Товариші, отут, на цьому місці, я оголошую Сніжкові смертний вирок. «Тварину-Героя II ступеня» і два відра яблук отримає кожен, хто допоможе здійснити вирок. І чотири відра яблук тому, хто схопить його живцем.

Тварини були безмірно вражені: невже хтось міг учинити таке блюзнірство, хай навіть Сніжок! Вони аж заревли від обурення, і кожен став прикидати, як би краще запопасти Сніжка, коли той раптом повернеться. Майже одразу неподалік від пагорба в траві виявили сліди свинячих ратиць. Вони простежувалися лише кілька метрів, зате вели якраз до дірки в паркані. Наполеон ретельно понюхав їх і заявив, що сліди — Сніжкові. Він висловив припущення, що, ймовірно, Сніжок пробрався з боку ферми «Лисячий Гай».

— Годі вже зволікати, товариші! — виснував він, коли обстежив відбитки ратиць. — Цього ж ранку берімося за відбудову вітряка! Ми будуватимемо його всю зиму — і в дощ, і в сніг. Ми доведемо нікчемному зраднику, що нашу працю знищити не просто. Пам'ятайте, товариші, жодних змін у наших планах, втілимо їх до точно визначеного дня. Вперед, товариші! Хай живе вітряк! Хай живе ферма «Рай для Тварин!»

Розділ VII

То була сувора зима. За бурями прийшли сльота із снігом, а тоді впали морози; вони трималися до середини лютого. Тварини з усіх сил відбудовували вітряк, усвідомлюючи, що на них дивиться зовнішній світ і що заздрісні людські істоти будуть радіти й зловтішатися, якщо вітряка не зведуть у строк.

А людські істоти вдавали, ніби не вірять, що вітряка зруйнував Сніжок; вони казали, що він розвалився сам, бо не витримали надто тонкі стіни. Тварини ж знали, що це зовсім не так. Проте цього разу стіни вирішили будувати товщими на три фути, проти колишніх півтора. А це потребувало значно більше дробленого каменю. Каменоломню на тривалий час вкрили снігові кучугури, тож годі було за щось братися. Діло трохи зрушило, коли встановилася суха морозна погода, але все одно то була каторжна праця, і тварини не могли покладати на неї тих сподівань, що колись. Вони завжди мерзли і завжди голодували. Лише Боксер і Конюшинка не понурювали голову. Пищик виголошував блискучі промови про самовіддане служіння справі і героїзм праці, але тварин більше надихала Боксерова сила і його незмінний клич «Я працюватиму ще завзятіше!»

У січні забракло харчу. Різко зменшилася зернова пайка, а тоді оголосили, що натомість вводиться додаткова пайка картоплі. Згодом виявилось, що більша частина картоплі померзла в кагатах, бо їх погано вкрили. Картопля розм'якла і знебарвилась; лише мала частка її годилася для їжі. Бували дні, коли тварини трималися на висівках і кормовому буряку. Здавалося, у вічі заглядає голодна смерть.

Стало питанням життя і смерті приховати таке від зовнішнього світу. Бо збадьорене невдачею з вітряком, людське поріддя розпускало нові злісні вигадки про «Рай для Тварин». Ширилися чутки, ніби тварини дохнуть від голоду й хвороб, люто б'ються між собою, ніби є випадки канібалізму й дітоїдства. Наполеон добре розумів, які згубні наслідки мали б правдиві факти про становище з продовольством, тому через Вімпера спробував трохи виправити враження. Досі тварини мало або й зовсім не стикалися з Вімпером, коли той щотижня навідувався; одначе тепер кільком довіреним істотам, переважно вівцям, доручили мовби випадково висловлюватися при ньому, що пайку збільшено. До всього, Наполеон звелів наповнити спорожнілі засіки в хліві по вінця піском, а пісок присипати залишками зерна й корму. Знайшли привід і провели Вімпера по хліву, аби той побачив засіки. Обдурений, він і далі сповіщав зовнішньому світові, що фермі «Рай для Тварин» голод не загрожує.