Ферма «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вони перемогли, але й самі були знесилені та зранені. Тож спроквола пошкутильгали назад до ферми. Декого до сліз зворушили мертві товариші, розпластані на землі. А там, де колись стояв вітряк, постояли в скорботному мовчанні. Так, його не стало! Майже останнього витвору їхніх рук не стало! Навіть підмурівок частково постраждав. І для відбудови його вони вже не могли використати, як раніше, розкидане каміння. Бо й саме каміння зникло. Вибухом його порозкидало на сотні метрів. Наче й не було того вітряка ніколи.

Вони наблизилися до ферми, а назустріч їм, помахуючи хвостиком і вкрай задоволений вискочив Пищик, якого чомусь ніде не було видно під час бою. Від ферми раптом пролунав рушничний постріл.

— Хто це там стріляє? — збентежився Боксер.

— Таж то на честь нашої перемоги! — вигукнув Пищик.

— Якої ще перемоги? — 3 колін Боксера текла кров, він втратив підкову й розколов копито, а в крупі застрягло з десяток шротинок.

— Як якої, товаришу? Адже ми прогнали ворога з нашої землі, священної землі «Раю для Тварин»!

— Але ж вони зруйнували наш вітряк. А ми його зводили аж два роки!

— Велике діло! Збудуємо інший. Навіть шість їх збудуємо, як захочемо. Ти тільки збагни, товаришу, який подвиг ми здійснили! Ворог окупував ось цю землю, на якій ми стоїмо. А тепер, дякуючи товаришу Наполеону, ми знову відвоювали її до останньої п'яді.

— Значить, ми відвоювали те, що доти мали,— вирішив Боксер.

— Оце і є наша перемога, — підсумував Пищик.

Вони пошкандибали в двір. Шротинки під шкірою Боксера болісно пекли. А попереду він бачив тяжку відбудову вітряка, починаючи з підмурків, і подумки вже готувався до цього. Але чи не вперше подумав, що йому одинадцять років і що його потужні м'язи вже напевне не ті, що колись.

Та коли тварини побачили, як затріпотів зелений прапор, коли почули знову рушничні постріли — сім разів підряд і послухали Наполеонову промову, в якій той відзначив їхню хоробрість, то все було так, наче вони здобули неабияку перемогу. Тварин, полеглих у бою, врочисто поховали. Боксер і Конюшинка тягли візок, що правив за катафалк, а сам Наполеон очолював процесію. Святкували аж два дні. Лунали промови й пісні, стріляли з рушниці, і кожен, як особливий подарунок, дістав по яблуку, курки — по дві жмені зерна, собаки — по три сухарі. Вирішили також, що битва називатиметься Битвою під Вітряком; Наполеон запровадив нову відзнаку, Орден Зеленого Прапора, яким і нагородив себе. У загальній радості майже забулася історія з фальшивими банкнотами.

Через кілька днів свині натрапили в коморі на ящик віскі: його, коли займали будинок, просто не помітили. Тієї ночі з будинку линув гучний спів, як не дивно, на мотив «Тварин Англії». А десь о пів на десяту достеменно бачили, як із надвірних дверей у старому капелюсі містера Джонса вийшов Наполеон, прогалопував по двору і знову зник у будинку. Але вранці біля будинку стояла глибока тиша. Не було видно ніде жодної свині. Лише близько дев'ятої з'явився Пищик; чвалав він повільно й понуро, погляд його потьмянів, а хвостик безвладно обвис — весь його вигляд свідчив про серйозну недугу. Він скликав тварин і повідомив страшну новину: товариш Наполеон при смерті!

Знявся розпачливий лемент. Біля будинку постелили солому, і всі ходили навшпиньки; із сльозами на очах вони питали один одного, що ж із ними буде, коли не стане їхнього вождя. Пронеслася чутка, що Сніжкові таки вдалося підсипати Наполеонові трутизни. Об одинадцятій вийшов Пищик і зробив іще одну заяву. Як свою останню земну волю товариш Наполеон заповів: споживання алкоголю карати смертною карою.

Проте під вечір Наполеонові наче покращало. А вранці Пищик запевнив усіх, що той видужує. До вечора Наполеон уже приступив до праці, а наступного дня стало відомо, що він звелів Вімперу придбати в Уїллінгдоні кілька брошур з броварної справи й дистиляції. Ще через тиждень Наполеон розпорядився розорати маленький вигін за садком, що призначався для випасу тварин-пенсіонерів. Буцімто вигін той виснажився й потребує перезасівання; хоч незабаром з'ясувалося, що Наполеон планує його під ячмінь.

Приблизно тоді ж стався випадок, що його чи хто й второпав. Якось уночі, близько дванадцятої, на подвір'ї розлігся гучний тріск, аж тварини повискакували з хлівів. Була місячна ніч. За великим хлівом, де на стіні були закарбовані Сім Заповідей, лежала переламана драбина, біля неї розпластався отетерілий Пищик. А поряд валялися ліхтар, пензлик і перевернуте горня з білою фарбою. Собаки негайно оточили його і, як тільки він спромігся йти, відвели в будинок. Ніхто не годен був збагнути, що те все значило, окрім хіба старого Бенджаміна, який значущо хитав мордою і ніби щось утаював, проте нічого не хотів говорити.

Та через кілька днів, перечитуючи, щоб краще засвоїти, Сім Заповідей, Мюріел зауважила, що іще одну заповідь тварини хибно запам'ятали. Вони гадали, що П'ята заповідь гласила: «Жодна тварина не повинна вживати спиртного». Але ж там було ще два слова, які вони упустили. І насправді ця заповідь закликала: «Жодна тварина не повинна вживати спиртного над міру».

Розділ IX

Довго гоїлося Боксерове поламане копито. Відбудовувати вітряка почали відразу після святкування перемоги. Боксер і слухати не хотів про вихідний, для нього було справою честі мужньо зносити свої страждання, хоч увечері іноді нишком жалівся Конюшинці, що копито дошкуляє дедалі дужче. Конюшинка прикладала до копита відвари з трав, що їх вона для цього пережовувала; як вона, так і Бенджамін умовляли Боксера не надриватися. «Кінські легені не вічні»,— казала Конюшинка. Але де там, Боксер, знай, торочив, що живе тільки одним — побачити вітряк на добру половину збудованим, перш ніж вийде на пенсію.

Спочатку, коли творилися закони «Раю для Тварин», пенсійний вік для коней і свиней встановили дванадцять років, для корів — чотирнадцять, для собак — дев'ять, для овець — сім, для курей і гусей — п'ять. Вирішено було, що пенсії будуть щедрі. Але й досі жодна тварина не пішла на пенсію, хоч останнім часом це питання поставало все частіше. Тепер, коли вигонець за садком пустили під ячмінь, ходила чутка, нібито мають відгородити шмат великого пасовиська для випасу пенсійних тварин. Пенсія для коня, казали, становитиме п'ять фунтів вівса на день, узимку — п'ятнадцять фунтів сіна, а на свята ще й даватимуть по морквині чи й навіть по яблуку. Дванадцятиріччя Боксера припадало на кінець наступного літа.

Тим часом життя не легшало. Зима видалася такою ж лютою, як і попередня, а харчу бракувало ще більше. Знову всім скоротили раціон, окрім свиней та собак. Надто сувора рівність у пайці, пояснював Пищик, суперечить засадам тваринизму. Принаймні він переконано доводив усім, що то тільки здається, ніби їдла бракує. Атож, на деякий час необхідно переглянути раціон — Пищик завжди казав «переглянути», а не «урізати». Але й ці пайки не йдуть ні в яке порівняння з Джонсовими. Хапливо виголошуючи писклявим голоском цифри, він запевняв, що вони мають більше вівса, сіна і ріпи, ніж за Джонса. Що вони працюють менше, що питна вода краща, що вони довше живуть, що зменшилася смертність, що мають у стійлах більше соломи і менше бліх. І тварини вірили йому. Коли по правді, то Джонс і все, пов'язане з ним, майже зітерлося з їхньої пам'яті. Хоч самі знали, що тепер життя суворе й безрадісне, що часто голодують і часто мерзнуть, і що, звісно, коли не сплять, то працюють. Але колись було ще гірше, це поза сумнівом — вони охоче вірили в це. Та й колись вони були рабами, а тепер вільні. От у чому істотна різниця, не забував наголосити Пищик.

А ротів дедалі більшало. Восени майже в один день дві поросні свині привели тридцять одне порося, всі до одного плямисті. А оскільки Наполеон був на фермі єдиним кнуром, то їхнього батька неважко було вгадати. Й відразу оголосили: щойно придбають цеглу і деревину, в садку за будинком зведуть школу. А поки що Наполеон навчав поросят на кухні. Вони вправлялися в садку, їх навчали не водитися з іншим молодняком. Десь тоді вийшло розпорядження про те, що коли на стежці зустрінеться свиня та інша тварина, то тварина мусить дати свині дорогу. А також про те, що виключно всі свині, і великі і малі, мають привілей носити по неділях зелену стрічку на хвості.

Рік видався порівняно сприятливий, та грошей, однак, бракувало. Мали купити цегли, піску, вапна для школи і треба було знову відкласти гроші на устаткування для вітряка. Треба було купити гасу для ламп, свічок для будинку, цукру до Наполеонового столу (він заборонив його іншим свиням, мовляв, від нього гладшаєш). І, звичайно, поповнити реманент, купити цвяхів, мотуззя, вугілля, дроту, металобрухту та сухарів для собак. Продали копицю сіна та частину картоплі, а контракт на яйця збільшили до шестисот на тиждень. Отож кури насилу висиділи достатньо курчат, щоб загального поголів'я не зменшилось. Пайки, і так зменшені в грудні, ще поменшали в лютому, а в стійлах заборонили ліхтарі — треба ощадити на гасі. Проте свиням велося непогано, і вони, попри всі злигодні, жиріли. Якось наприкінці лютого із занедбаної ще Джонсом маленької броварні за кухнею подвір'ям рознісся приємний, терпкий і збудливий запах, якого тварини доти не чули. Хтось повідомив, що то пахне варений ячмінь. Кожен жадібно донюхувався, міркуючи, що то, певно, готують на вечерю теплу ячну кашу. Але ніякої каші на вечерю не було, а натомість наступної неділі оголосили, що й надалі весь ячмінь призначається свиням. Вигін за садком уже засіяли ячменем. А невдовзі просочилася новина, що кожна свиня має до свого щоденного раціону пинту, а Наполеон — півгалона пива; воно подавалося йому в супниці від сервізу «Королівське дербі».

Та хоч і терпіла живність нужду, їй незмірно легше було зносити від усвідомлення, що ти тепер живеш куди гідніше, ніж колись. Побільшало співів, промов і процесій. Наполеон звелів раз на тиждень проводити Стихійну демонстрацію, що мала метою відзначити битви й звитяги «Раю для Тварин». У визначений час тварини кидали роботу й марширували військовими шерегами по фермових теренах; на чолі свині, а за ними — коні, корови, вівці і останніми — птиця. Пси сунули обабіч процесії, а попереду всіх ступав Наполеонів чорний півень. Боксер і Конюшинка завжди несли зелений прапор з ратицею та рогом і гаслом «Хай живе Товариш Наполеон!» Декламувалися вірші на честь Наполеона, Пищик повідомляв усі подробиці нечуваного зростання виробництва продуктів, а потім стріляли з рушниці. Вівці були найревнішими учасниками Стихійних демонстрацій, бо якщо хтось ремствував (як дехто іноді робив, коли поблизу не було свиней чи собак), що марнується час чи нудно стояти і мерзнути, то вівці глушили все потужним меканням: «Чотири ноги добре, а дві — погано». А взагалі, тварини любили такі торжества, їх тішило зайве нагадування, що вони самі собі господарі, що трудяться для свого блага. Отож пісні, процесії, Пищикові цифри, виляски рушниці, кукурікання півня, тріпотіння прапора хоч ненадовго відганяли думки про порожні шлунки.

У квітні ферму проголосили республікою, і одразу виникла потреба в президенті. Кандидат був лише один — Наполеон, і його обрали одноголосно. Того ж дня повідомили, що знайдено нові свідчення Сніжкової змови з Джон-сом. Виявлялося, Сніжок не лише намагався сприяти поразці в Битві під Корівником, як спочатку гадалося, але й відкрито бився на боці Джонса. Не хто інший, як він, очолював людські сили й кидався в атаку з кличем «Хай живе людство!» А Сніжкове поранення, що про нього ще дехто пам'ятав,— від Наполеонових зубів.

Серед літа на фермі несподівано з'явився ворон Мойсей, що про нього вже й забули. Він анітрохи не змінився, не працював, як і раніше, правив своєї про ту ж Солодкоцукряну Гору. Було вилетить на пеньок, затріпоче крильми і годинами теревенить до кожного, аби хто слухав. «Там угорі, товариші,— і врочисто піднімав до неба великого дзьоба,— там угорі, якраз на тому боці он тієї темної хмари, що ви бачите, височіє Солодкоцукряна Гора, щаслива країна, де ми, бідолашні тварини, назавжди спочинемо від праці!» Він навіть стверджував, що побував там під час одного свого вищого польоту і бачив вічні поля конюшини, лляні висівки й цукор-рафінад, що ростуть прямо на живоплоті. І дехто повірив йому. їхнє життя голодне й злиденне, міркували вони, тож хіба не по правді було б, якби десь існував кращий світ? Що нелегко було з'ясувати, то це ставлення до Мойсея свиней. Вони зневажливо заявили, що його розповіді про Солодкоцукряну Гору — бридня, проте не проганяли його з ферми; хоч і не працював, але щодня він мав від них півсклянки пива.

Копито загоїлося, і Боксер запрацював як ніколи доти. А втім, усі тварини працювали того року, як каторжні. Окрім звичної роботи на фермі та будівництва вітряка, була ще школа для поросят; її почали зводити в березні. Часом нестерпно ставало після тривалого недоїдання, але Боксер не ремствував. Ніщо — ні в словах, ні в роботі — не свідчило, що він ослаб. Лише виглядом трохи змінився; шерсть уже не лисніла, а великі стегна немов усохлися. Дехто казав: «На весняній травичці Боксер оклигає». Та прийшла весна, а Боксер не вилюднював. Іноді, коли він щосили налягав на величезний валун, що його тягнув на верх каменоломні, здавалося, лише воля тримає його на ногах. У такі хвилини видно було, як губи його шепотіли: «Я працюватиму ще завзятіше». Бо сили сказати це вголос уже бракувало. І знову Конюшинка й Бенджамін благали його берегтися, але Боксер наче й не чув. Наближалися його дванадцяті роковини. Та його обходило лише одне: як би до пенсії вивезти чимбільше каменю.

Якось пізнім літнім вечором ферму сполошила чутка, що з Боксером щось коїться. Він сам-один подався приволокти до вітряка ходку каменю, що, напевно, так і було. А невдовзі примчали двоє голубів і сповістили: «Боксер упав! Лежить на боці і не підводиться!».

Хто міг, кинувся до вітряка на пагорбі. Там між дишел лежав Боксер, витягнутий, неспроможний навіть підвести голови. Очі його потьмяніли, а боки вкривав піт. Цівочка крові тяглася з рота. Конюшинка впала коло нього на коліна.

— Боксере! — згукнула вона. — Що з тобою?