Ферма «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тварини посунули на косовицю, а коли ввечері повернулися, то молока вже ніде не було.

Розділ ІІІ

Як же вони трудилися й сходили потом, аби заготувати сіна! Та їхні зусилля віддалися сторицею, бо врожай вдався понад усі сподівання.

Часом робота давалася вкрай тяжко, адже знаряддя призначалися для людей, а не для тварин. Відчутним недоліком було й те, що жодна тварина не могла дати раду знаряддю, яке вимагало стояти на двох ногах. Але свині виявилися кмітливими, вони знаходили вихід із будь-якої скрути. Що ж до коней, то ті знали кожну п'ядь луки і, по суті, тямили в косінні та граблюванні куди краще, ніж Джонс та його челядь. Свині, втім, самі не працювали, лише давали вказівки й керували іншими. Вони більше знали, тож цілком природно, що вони перебрали на себе керівництво. Боксер і Конюшинка впряглися в косарку (звісно, тепер зайвими виявилися вудила чи віжки) і без перепочинку ходили по лугу, а свиня покрикувала: «Гаття, товаришу!» або «Тпру, товаришу!»— залежно від обставин. І кожна тварина, аж до найменшої, косила, перевертала й згрібала сіно. Навіть качки й кури цілий Божий день пеклися на сонці, носячи в дзьобах жмутики сіна. І от косовиця завершилася, навіть на два дні раніше, ніж це звичайно вдавалося Джонсові з його наймитами. До всього, то був найбагатший врожай за всю історію ферми. Жодних втрат не було, бо гострозорі кури й качки повидзьобували все до останньої стеблини. І ніхто не вкрав і билинки.

Усе літо ферма працювала як заведена. Тварини неабияк тішилися, бо ж хіба вони думали, що таке можливо. Кожен з'їдений шматок невимовно смакував їм, адже тепер то був по-справжньому їхній шматок, добутий своєю працею, а не по-скнарському вділений хазяїном. Тепер, коли не стало ні до чого не здатних і ледачих людських істот, кожен мав що їсти. Лишалося й більше вільного часу, хоч, що не кажи, тваринам багато в чому бракувало досвіду. Виникало чимало труднощів. Скажімо, коли з зібраного збіжжя мусили витоптувати зерно, а провіювати — дмухаючи на нього, бо на фермі не було віялки. Але свиняча винахідливість та потужні м'язи Боксера виручили й тут. Щодо Боксера, то ним захоплювались усі. Він ревно працював ще за Джонса, а тепер у нього ніби вселилося три конячі сили, а не одна. Були дні, коли, здавалося, вся робота на фермі звалювалася на його могутні плечі. З ранку до ночі він то тягнув щось, то пхав, і то там, де було найтяжче. Він домовився з півнем, аби той будив його на півгодини раніше, ніж усіх, і ще до початку робочого дня брався за якусь добровільну працю, причому найнеобхіднішу. На кожний закид чи умовляння він знав одну відповідь: «Я працюватиму ще завзятіше». Те стало його власним девізом.

Але кожен трудився в міру своїх можливостей. Кури й качки, скажімо, заощадили в жнива два мішки збіжжя, підбираючи розсипані зернинки. Ніхто не крав, ніхто не скаржився на свою пайку, сварки, гризня і заздрість, звичні для колишнього життя, майже зникли. Ніхто не байдикував або майже ніхто. Моллі, щоправда, вкрай неохоче вставала вранці й мала звичку залишати роботу нібито через те, що в копито забився камінець. І кіт трохи дивно поводився. Невдовзі всі помітили, що тільки з'являлась якась робота, кіт наче крізь землю западав; він зникав на цілі години, а тоді вигулькував, коли всі сідали за стіл, а то й зовсім увечері; наче нічого й не сталося. Та він завжди мав напохваті поважну причину і так лагідно муркотів, що важко було не повірити йому. Старий віслюк Бенджамін наче й не змінився після Повстання. Виконував свою роботу повільно й затято, як і за Джонса, ніколи не уникав її, але ніколи й не зголошувався попрацювати зайву часину. Про Повстання та його наслідки він волів не висловлюватись. Коли його запитували, чи не щасливіший він тепер без Джонса, він лише відказував: «Віслюки довго живуть. Ніхто ще не бачив здохлого віслюка». І всі мусили задовольнитися цією загадковою відповіддю.

По неділях не працювали. Снідали годиною пізніше, ніж у будень, а після сніданку відбувався незмінний ритуал. Першим було підняття прапора. У збруярні Сніжок знайшов стару зелену скатертину місіс Джонс і намалював на ній білою фарбою ратицю й ріг. її й підіймали недільного ранку на флагшток у садку за будинком. Зелений колір прапора, пояснював Сніжок, то зелені лани Англії, а ратиця з рогом означають Республіку Тварин, яка постане, коли остаточно буде здолано людський рід. Після підняття прапора всі марширували до великого хліва на загальні збори, що звалися Мітинг. Тут визначали роботу на наступний тиждень, виносилися й приймалися резолюції. Саме свині завжди й висували резолюції. Інші тварини знали, як голосувати, але самі на резолюцію не могли спромогтися. Сніжок і Наполеон були найактивнішими в дебатах. Проте між ними, як помітили, ніколи не було згоди: яку б пропозицію не висував один, інший неодмінно був проти. Навіть коли вирішили перенести малу обору за садок, щоб у ній відпочивали тварини, що вже відслужили своє, то хоч проти цього ніхто й не заперечував, розгорілися бурхливі суперечки щодо пенсійного віку для кожного різновиду тварин. Мітинг завжди завершувався гімном «Тварини Англії». Решта недільного дня відводилася дозвіллю.

Свині влаштували у збруярні свій штаб. Тут вечорами вони навчалися ковальству, теслярству та іншим корисним ремеслам з книжок, що їх поприносили з будинку Джонса. Сніжок іще заходився залучати інших тварин у Комітети тварин, так він їх називав. Тут він утоми не знав. Він створив Комітет по виробництву яєць для курей, Лігу Чистих Хвостів для корів, Комітет приручення диких побратимів (він прагнув одомашнити щурів та зайців), Рух Білішої Вовни для овець і всілякі інші; до всього, він запровадив уроки читання й писання. Проте ці проекти не мали успіху. Спроба приручити диких побратимів провалилася майже одразу, бо ті й надалі поводилися точнісінько так, як і раніше, а щедрістю, яку виявляли до них, просто зловживали. Кіт приєднався до Комітету приручення і, ніде правди діти, кілька днів був на диво діяльним. Якось навіть бачили, як кіт сидів на даху й проводив виховну роботу з кількома горобцями, які намагалися триматися подалі від нього. Він переконував їх, що тепер всі тварини — друзі, і що кожен горобець може, якщо забажає, злетіти й сісти йому на лапу. Але ті воліли триматися подалі.

Зате уроки читання й писання тішили неабиякими здобутками. До осені кожна тварина на фермі стала до певної міри письменною. Що ж до свиней, то ті й так уміли добре читати й писати. Пси й собі навчилися досить пристойно, але цікавість виявляли лише до Семи Заповідей. Коза Мюріел освоїла абетку краще від псів, отож вечорами читала клапті газет зі смітника. Бенджамін читав незгірше від свині, але не хизувався своїм хистом. Мовляв, немає чого до пуття почитати. Конюшинка засвоїла абетку, але складати з літер слова не вміла. Боксер більше чотирьох літер запам'ятати не міг. Іноді виведе в пилюці своїм великим копитом А, Б, В, Г і стоїть, втупившись у ці літери, час від часу щулячи вуха, стріпуючи гривою і, напружуючи пам'ять, пригадуючи, що ж далі. Але марно. Кілька разів він таки долав наступні чотири літери, але тим часом забував перші чотири. І Боксер мусив задовольнитися першими чотирма літерами, пишучи їх раз а то й два на день, щоб закріпити в пам'яті. Моллі визнавала лише ті п'ять літер, які складали її ім'я. Вона вкрай ретельно викладала їх з гілочок, прикрашала квіточками, а тоді ходила навколо і милувалась. Решта тварин на фермі далі літери А не просунулись. Виявилося також, що абетка важко дається вівцям, курам та качкам. Вони неспроможні завчити й Сім Заповідей. Після тривалих роздумів Сніжок оголосив, що Сім Заповідей можна, власне, звести до одного гасла, а саме: «Чотири ноги добре, а дві — погано». Це і є, як він казав, основна засада тваринизму. Хто всебічно засвоїв її, тому не страшні людські впливи. Спершу птахи протестували, бо їм здавалося, що і в них дві кінцівки, але Сніжок довів їм, що вони помиляються.

— Крило у птахів, товариші, це засіб пересування, а не маніпулювання, — казав він. — Корінною ознакою людини є р у к а, знаряддя, яким і чинить всі кривди.

Птахи не зовсім збагнули довгу промову Сніжка, та пристали на його пояснення, і всі нижчі тварини ревно заповзялися запам'ятовувати нове гасло. «ЧОТИРИ НОГИ ДОБРЕ, А ДВІ — ПОГАНО» — написали на тильній стіні хліва над Сімома Заповідями, і ще більшими літерами. Раз завчивши те гасло, вівці неабияк вподобали його, і часто, лежачи в полі, починали мекати: «Чотири ноги добре, а дві — погано! Чотири ноги добре, а дві — погано!» І не знали в цьому втоми, мекали годинами без кінця-краю.

Наполеона мало обходили Сніжкові комітети. Він казав, що виховання молоді важливіше, ніж виховання дорослих. Сталося так, що невдовзі після косовиці Джессі й Квітка ощенилися й привели дев'ять дебелих цуценят. Коли ті перестали ссати, Наполеон забрав їх у матерів, мовляв, сам виховуватиме їх. Він позаносив щенят на горище, куди можна вилізти лише по драбині із збруярні, і осібно тримав їх там. Тож невдовзі всі забули про них.

Таємниця того, куди зникало молоко, незабаром випливла: його щодня домішували до свинячого пійла. Вже достигали перші яблука, і вони всипали траву в садку. Тварини вважали, що яблука розподілять між усіма порівну. Проте якогось дня було сказано зібрати всі яблука й доставити їх до збруярні, свиням до вжитку. На це дехто невдоволено буркотів, та марно: тут усі свині були одностайними, навіть Сніжок з Наполеоном. Пищика уповноважили дати необхідні пояснення.

— Товариші! — гукнув він. — Сподіваюсь, ви не гадаєте, що ми, свині, чинимо так з егоїзму й через привілей? Багатьом із нас не до вподоби молоко та яблука. І мені теж. Єдине, для чого ми беремо цей харч,— піклування про загальне здоров'я. Молоко і яблука — це, товариші, довела наука — містять речовини, вкрай необхідні для добробуту свині. Ми, свині, працюємо розумово, вся організація, все господарювання лежить на нас. Денно й нощно ми дбаємо про ваш добробут. І саме заради вас ми п'ємо це молоко, їмо ці яблука. А чи знаєте ви, що було б, якби ми, свині, не виконували свого святого обов'язку?

Повернувся б Джонс! Так-так, повернувся б Джонс! Поза сумнівом, товариші,— майже благально вигукнув Пищик, підстрибуючи і метляючи закрученим хвостиком. — А серед вас, звісно, ніхто не хоче, щоб повернувся Джонс? І справді, якщо в чомусь тварини й були одностайні, то це в тому, щоб ніколи не повернувся Джонс. Після такого запитання їм нічого було казати. Значення того, щоб свині перебували в доброму здоров'ї було надто очевидним. Отож без зайвих суперечок погодилися молоко і яблука-падалиці (а також весь урожай яблук, коли дозріє) надати для свиней.

Розділ IV

До кінця літа звістка про те, що сталося в «Раї для Тварин», облетіла півкраїни. Щодня Сніжок і Наполеон насилали зграї голубів, щоб ті проникали до сусідніх ферм і розповідали мешканцям про повстання та навчали гімну «Тварин Англії».

На той час містер Джонс більше просиджував у пивниці «Червоний лев», що в Уїллінгдоні, скаржачись кожному, кому тільки міг, на жахливу несправедливість, яку вчинило з ним збіговисько тварин-ледацюг, позбавивши всього добра. Фермери хоч і співчували йому, проте спершу не особливо й допомагали. Кожен собі нишком подумував, як би його мати з нещастя Джонса якийсь зиск. Добре ще, що власники двох господарств по сусідству з «Раєм для Тварин» постійно гиркалися. Одне з них, зване «Лисячий гай», було великою, занедбаною і старомодною фермою, зарослою лісом, з виснаженими пасовиськами і жалюгідною огорожею. її власник, містер Пілкінгтон, легковажний фермер, сам не працював, а гайнував час по рибалках та ловах, залежно від пори року. Інша ферма, «Лужок», була меншою і краще доглянутою. Належала вона містерові Фредеріку, розумному, твердої вдачі чоловікові, що постійно тягався по судах і визнавався за спритного ділка. Обоє так незлюбили один одного, що не могли дійти згоди навіть задля власної вигояи.

Проте їх неабияк налякало повстання в «Раї для Тварин». І зробили все, аби їхня худоба якомога менше дізналася про нього. Спершу вони вдавали, ніби їх смішить сама думка, що тварини можуть самі провадити ферму. Ця вигадка, казали вони, розсиплеться на порох за два тижні. Вони розпускали плітки, що на фермі «Садиба» (вони вперто називали ферму по-старому, не бажаючий чути про нову назву) безперервні чвари, що там тварини конають з голоду. Час минав, а тварини вочевидь не здихали з голоду; Фредерік і Пілкінгтон завели іншої, що на «Садибі» процвітає страшне зло. Ніби тварини там займаються канібалізмом, катують одна одну розпеченими підковами і ділять між собою самок. «Ось до чого призводить бунт проти законів природи»,— зловтішалися Фредерік і Пілкінгтон.

Однак цим байкам не йняли особливої віри. Чутки про дивовижну ферму, з якої повиганяли людей і на якій тварини господарюють самі, і далі ходили в невиразних і перекручених версіях; протягом року бунтарська хвиля прокотилася сільською місцевістю. Завжди слухняні воли з доброго дива казилися, вівці ламали загорожі й травили конюшину, мисливські коні застигали перед перешкодами, а тоді мчали вершників у протилежний бік. Та що найважливіше, скрізь знали мелодію, ба й слова «Тварин Англії», вони ширилися з неймовірною швидкістю. Люди несамовитіли, чуючи цю пісню, хоч і вдавали, ніби вона їх лише смішить. І казали, що не розуміють, як, нехай і тварини, можуть співати таку гидоту. Кожну тварину, спійману на цій пісні, нещадно карали різками. І все ж вона була нездоланною. Дрозди висвистували її на парканах, голуби вуркотіли її на в'язах, вона лунала в дзенькоті кузні і бемканні церковних дзвонів. І коли людські істоти слухали її, то їх аж пересмикувало, бо вчували в ній пророкування своєму майбуттю.

На початку жовтня, коли скосили й поскиртували збіжжя, а частину навіть обмолотили, до ферми, сповнивши повітря лопотінням крил, влетіла зграя голубів і з диким галасом впала на двір. Джонс зі своїми наймитами та з півдесятком найманців із ферм «Лисячий гай» та «Лужок» ввійшли через браму з п'яти перекладин і попростували до ферми. Всі з кийками, тільки містер Джонс виступав попереду з рушницею. Не інакше, настроїлися відвоювати ферму.

Цього давно сподівалися, тож і приготувалися заздалегідь. Сніжок, який проштудіював знайдену в домі стару книгу про воєнні виправи Юлія Цезаря, відав оборонними заходами. Пролунала його команда, і за кілька хвилин кожна тварина вже стояла на бойовому посту.

Людські істоти наблизилися до будівель, і Сніжок вдався до першого наступу. Голуби, а їх було п'ять, заметалися, залопотіли над головами людей, оглушаючи їх з невеликої висоти. А поки люди давали їм раду, вискочили гуси з-за живоплоту й заходилися дошкульно щипати їх за литки. Проте це був лише відволікаючий маневр, що мав посіяти певну паніку. Тож люди легко повідганяли гусей дрючками. Сніжок рушив другу наступальну лінію. Мюріел, Бенджамін та всі вівці, очолювані Сніжком, ринулися вперед, штурхаючи і буцаючи людей рогами. А Бенджамін крутився дзиґою й брикався на всі боки своїми копитцями. Та знову люди з їхніми кийками і підкутими черевиками виявилися дужчими; Сніжок раптом запищав, подаючи знак до відступу, і тварини кинулися через браму в двір.

Люди торжествуюче закричали, бо гадали, що перемога за ними. І безладно кинулися навздогін. Але саме цього Сніжок і сподівався. Щойно люди втяглися в двір, як із тилу, перетинаючи шлях до відступу, вискочили троє коней, три корови і решта свиней, що засіли у корівнику. Сніжок подав сигнал до атаки, а сам кинувся просто на Джонса. Той, побачивши, що Сніжок мчить на нього, звів рушницю й вистрілив. Шріт прокреслив криваві смуги на Сніжковій спині, зваливши намертво одну вівцю. Не спинившись і на мить, Сніжок усіма шістьма пудами вдарив Джонса по ногах. Той беркицьнувся в купу гною, рушниця вилетіла йому з рук. Та найстрашніше було бачити Боксера; ставши дибки, він, як справжній жеребець, бив величезними кованими копитами. Найперше він звалив у багно конюха з ферми «Лисячий гай», влучивши йому в тім'я. Побачивши таке, дехто з людей покидав дрючки і кинувся навтьоки. їх охопила паніка, і вже наступної хвилини тварини ганялися за ними по всьому подвір'ю. їх буцали, копали, кусали, топтали. На фермі не було жодної тварини, що не помстилася, як сама знала. Навіть кіт несподівано плигнув з даху на дояра, запустивши йому в шию пазурі, що той аж несамовито заверещав. Щойно завиднів вихід, як люди притьмом дременули з двору, уганяючи в бік шляху. І хвилин за п'ять після нападу вони ганебно тікали тією ж дорогою, якою і прийшли. А навздогін мчала зграя гусей, що без упину сичали й щипали їх за литки.

Всі люди втекли, тільки в дворі Боксер копитом ворушив конюха, що долічерева лежав у гною, намагаючись перевернути його. Той не ворушився.

— Він готовий,— сумно проказав Боксер. — Я не хотів, щоб так вийшло. Я забув, що в мене підковані копита. Хто повірить, що я це зробив не навмисне?

— Геть жалість, товаришу! — гукнув Сніжок, з чиїх ран все ще соталася кров. — На війні як на війні. Найкраща людина — це мертва людина.

— А де Моллі? — вигукнув хтось.

І справді, Моллі пропала. Всі занепокоїлися, побоюючись, чи не поранили її люди або чи не прихопили з собою. Та її знайшли в стійлі: вона стояла, сховавши голову в ясла з сіном. Щойно розлігся постріл, як вона кинулася навтьоки. А коли повернулися після її пошуків, то з'ясувалося, що конюх був лише оглушений; прийшовши до тями, він миттю зник.

Тепер тварини зійшлися в нестямному захваті, щодуху вихваляючи свої подвиги. Тут же зімпровізували святкування перемоги. Підняли прапор і кілька разів проспівали свій гімн, потім полеглій вівці влаштували урочистий похорон, а на її могилі посадили кущ глоду. Сніжок виголосив коротку промову, підкресливши, що кожна тварина має бути готовою, якщо виникне потреба, вмерти за ферму «Рай для Тварин».