Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ідемо хутко трухцем та на чорному тлі хмари, перерізаної білими пасмами падаючого снігу, починають малюватися білі будинки Полтави, сілюети фабричних коминів і бані далеких церков.

На широкому шляху, що підходить до Полтави з півдня по слабо похилій рівній височині, бачимо якийсь кінний відділ 20–30 їздців, що поспішає під охороною стеж. По списах та красці одягу, що можна відріжнити в далекогляді, це німці.

Ще приспішуємо біг та виїздимо на широку вулицю, продовження широкого шляху, а німецький загін спиняється, очевидячки не знаючи, що ми за одні.

Коли ми опинилися між швидко поспішаючими назустріч нам будинками, сонце перемогло нарешті чорну хмару і засвітило ясно та, ніби вітаючи його, затріскотіли скоростріли десь за Полтавою, де ми залишили 3. сотню та «Партизана». Скорострільне торохтіння швидко посувалося зі заходу на схід. Нема сумніву, що це стріляє на ходу «Партизан», а за хвильку поодинокі гарматні стріли почали йому акомпаніюватн.

Густі ж стовпи чорного диму раптом піднялися з боку водонапорної вижки, що малювалась високою баштою на небі за домами Полтави — цс підпалено деревляпий міст на шляху та ніби для звернення загальної уваги на цей прояв вимог війни загув грубий гук вибуху і стоголосим відгомоном прокотився поміж будинками Полтави та, змовкаючи гуркотом, завмер десь на тому березі Ворскли.

Трохи спізнилися ми, очевидячки мостів не врятували.

Висилаю першу сотню з наказом зв'язатися з 3. сотнею та вичистити місто від непоспівших вийти російських військ. Обидві сотні дістають наказ, щоб не зачіпали «Червоних Козаків» і намагалися перетягнути на наш бік.

Решта полку повертає в першу широку вулицю направо та через невеличкий час спиняється перед будинком «Інституту благородних дівиць» — (дівоча шляхетська школа). — З Алмазовим виїздимо в сад біля цього будинку та бачимо раптом чудову картину: лівий східний, низький беріг Ворскли видко далеко-далеко. Він обмежений спускаючоюся стіною чорної хмари і вкритий групами сіл та лісів, що в далині видаються якимись купами кущів, між цими групами, прорізуючи їх, тягнеться, зникаючи десь далеко, залізничий шлях, один на північний схід — на Харків, другий на південний схід — на Конград-Лозову. По цих залізничих шляхах, різко біліючи своїми димами на чорній хмарі, йде потяг за потягом і на південь і на північ, а на стації Полтава Харківська, що видніє зараз за горіючим мостом, як мурашок у муравлиську — людей, коней, возів з паротягами на поготівлю, що визирають одні на південь, другі на північ.

Чорний дим бухає з горіючого моста і стелиться по Ворсклі, обмежуючи цілу картину.

Позаду в місті припинилося вже веселе тріскотіння скорострілів і тільки десь із півночі чути ще крісову стрілянину.

— «Пане отамане, дозвольте!» — жалібно просить Алмазів, показуючи рукою на той беріг Ворскли. — «Добре, — кажу я, — по стації та по залізничім торі на південь, хай щастить!».

Той повертає коня, перескакує через якісь кльомби і за хвильку в широко відчинених воротах саду замість чепурних грядочків «благородних дівиць» у білих фартушках виїздять гайдамацькі гармати та висувають свої дула в отвори, які повибивано в деревляннх плотах садочка, що звернені в сторону Ворскли..

Друга та четверта сотня під загальною орудою Андрієнка йдуть шукати з'їзду у долину Ворскли, щоби крісовим вогнем попросити москалів, щоб ласкаві були залишити для нашої піхоти дещо возів і паротягів.

Дивна зміна судьби… Чи думав я шли, як вчив в Академії Генерального Штабу в Петербурзі Полтавську операцію Петра І., що буду колись з тих самих горбів, із яких Запорожці під рукою Костя Гордієнка, не маючи амуніції, лише безсило грозили пяетуками, спрямовувати Запоріжські Гордієнківські гармати, скоростріли та кріси і на те місто, де колись був табор і Петра 1 і ле тепер теж копошаться юрби московських військ.

«Геть, геть», — сердяться гарматки і сиплять оловяним градом з білих хмаринок, які пливуть над стадією. «Бух»… і чорний стовп вибуху підкидає шини коло містка. На стації метушня, якийсь потяг починає швидко тікати на північ і в його профілі пізнаємо «Заамурня». «До побачення…» — сміються наші гармати і посилають подарунок за подарунком на той бік.

Голос наших гарматок викликає відгук і якісь російські батсрії, дві легких і одна важка, починають блискати поміж селами і лісками і горою виють стрільна і падуть кудись у яр, де, на їх думку, мусять стояти гармати, і рвуться шрапнелі над водонапорною баштою, де очевидячки сподіваються, що там наш артилерійський зорець.

Низом зелено-сірою долиною Ворскли починає посуватися широка лава повіваючих шликів, але московські гармати та завірюха стрілянини, що зірвалась від стадії, примушує наших прилягти до землі та посуватись вперед перебіжками. Невірно спрямовані кулі починають плакати в повітрі над інститутом.

Голос наших гарматок дає хоч приблизно знак, куди подавати звідомлення. Третя сотня доносить, що заняла північ міста та шле «Партизана» стріляти по Полтаві-Харківській. Ворог утік і тільки біля залізничого моста держиться ще невеличка купка, з якою змагаються наші.

Перша сотня, що знайшла зв'язок з третьою на шляху, знищивши якісь дві ворожі групи, які грабували склад горілок та пошту, доносить, що «Червоні Козаки» залишилися в касарнях-будинку семінарії, та оголосили, що визнають уряд Центральної Ради, що вже зібралось місцеве самоврядування та просить інструкцій від команданта українських військ, не то, що в Хоролі.

Одночасно під'їздить командант німецької сотні з бригади Еллера фон Донау та голосить, що це передова сотня бригади і просить наказу від команданта української кінноти.

Німці дістають наказ наступати в напрямку горіючого мосту з тим, щоби взяли під крісовий вогонь Полтаву-Харківську та допомогти нашій 2-ій та 4-тій сотні. Третя сотня має продовжувати наступ на ворога, що залишився біля залізничого моста, та знайти контакт з нашою піхотою; «Партизан» піддержати німців; перша сотня продовжувати стежити кінними стежами по мості, але не менше пів сотні мати в запасі, В будинку місцевого самоврядування Комендант Червоних Козаків дістав наказ явитись до цього ж будинку в моє роспорядження та вислати людей для зв'язку, відділ телефоністів — заняти централю телефонів і знайти получення з ким можна. Штаб переходить до місцевого самоврядування, місце команданта полку буде відоме в штабі.

Під розгорівшийся бій іде штаб до місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування все в зборі. Голова його коротенько витає представників рідної армії і зараз же ставить питання, чи ми будемо продовжувати традицію, яку залишили по собі «Червоні Козаки» та перебуваючий тут деякий час член Ценральної Ради Неронович, тоб-то протиділання самочинним розстрілам і вчинкам непідпорядкованим воєнним, законам чи навпаки — підемо шляхами московських большевиків, у яких усе було самочинним. Розмова далека від хорольської, — тут балакає справжній господар міста.

Відповідаю, що ми як війська Українського Уряду не можемо допускатись самочинів та питаю, чому мені поставлено такий запит. На це дістаю відповідь, що козаки з жовтими та малиновими шликами 3. і 1. сотня допустилися розстрілів без суду на вулицях. Вияснюю, що це відноситься до сутичок біля пошти та складу горілок і що дійсно 3. сотня вчинила самосуд над декількома захопленими відсталими грабіжниками з ворожих військ.

Це вже не гаразд. Посилаю Григорієва, щоби розібрав справу на місці.

Лише покінчив я цю розмову, як до мене зголошується досить кремезний чоловік з трохи рябуватим, але відкритим обличам у сірій селянській свиті та чорній шапці з червоним денцем, озброєний в гарну шаблю та пістоль і, назвавши себе командантом «Червоних Козаків», спитав, які їм будуть накази.

По його словам, в «Червоному Козацтві» було коло 200 багнетів, що є багато юнаків зі школи «прапорщиків» та що до 200 люда розбіглося по селах, бо не хотіли відходити з большевиками.

На жаль, не пам'ятаю добре прізвища цієї людини, чи не Бокитько. Умовляємось з ним, що він негайно вишле стежі по цілому місті, а щоби їх відріжнити від чужих і мародерів, швидко робимо для них за допомогою місцевого самоврядування жовто-блакитні обвязки з печаткою міста Полтави.

Поки все це діється, стрілянина над Ворсклою все змагається, зокрема крісова в стороні горіючого моста. До місцевого самоврядування під'їздить 3. сотня та доповідає, що на залізничий двірець Полтава-Київська входить уже піша розвідка нашої піхоти, а від німецької сотні над Ворсклою пригнав гонець з донесенням, що німці попали під такий сильний огонь від ст. Полтава-Харківська, що не тільки не можуть просунутися вперед, але ще й просять підтримки.

Ідемо трухцем по порожніх вулицях, бо безперернвно пливучі понад дахом хмарки гарматних розривів примусили поховатися мешканців, і за хвилину вже гайдамацькі коноводи шукають безпечнішого місця, щоби притулити коней.

Перебалакавши із німецьким сотником щодо дальшої акції, вертаю до своєї кобили, яка пішла 1 коноводами першої сотні, і вже збирався вкладати ногу у стремено, щобн їхати на північний кінець побережньої частини Полтави — так званий «Панянський Бульвар», — як бачу, що коноводи притулились під телефонічну централю, де вже орудують наші телефоністи. Захожу в середину і в той час грубим горохом посипались по бляшанім даху шрапнелеві кулі. При апаратах наші хлопці з кимсь балакають і, як налякані курчата, що ховаються перед яструбом, сидять панночки. Дякую їм від гайдамацтва за нічну допомогу та довідуюся, що вже мали сполучення з Республиканським полком, який минув вже Абазівку, але воно зараз увірвалось та що, очевидячки, всі получення тепер пірвані гарматною стріляниною, так що настав справжній хаос.