Життя іншої людини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Марко лежав серед листя папоротей, в гурті дрімали бійці. На краю лісу зорили застави.

Хотілося жити жвавішим життям, а ось тут від тижня ждали бездільно в цих пропащих чернігівських лісах. Такий був наказ генерала.

Втратив рахунок, як довго тривав цей подиву гідний рейд. Впоперек цілої України, від Холму по Конотоп, від Волині по Чернігівщину. Значив правда календарні дні, але тепер мусив дуже зосереджено думати, щоб усвідомити собі місяць і день. Йшли туди гуртом або розсипкою, тягли полями і лісами, відчитуючи шлях на шматках карти; заходили до осель і міст, де ждали їх зв’язкові і кур’єри, забирали накази і йшли далі. Ніхто не мав своїх думок і своєї особовості, кожний з них жив долею рейдуючого відділу. Залягали в бою, стріляли, йшли в наступ на ручні гранати, або деревіли нерухомо цілими днями й ночами.

Марко робив обрахунок свого життя. Довго він не належав нікуди й нікому не був потрібний. Нікому. Ці роки виглядали йому нині як прикрий і сумний кошмар. Тепер мав завдання, на яке ждав, здавалось, неймовірно довго.

На дерева наліг відсвіт блідого світання, глибокі тіні ночі щезли безслідно. Марко глянув на ясні верхів’я дерев. Підвівся. Обтріпав росу, що скапувала на нього з папоротей і завважив, що й недалекі переліски почали зеленіти, а на лані голубів цвіт тендітного льону. Як ця ніч, так і в нього щезли примари минулого; продовж життя його душу ранили і вбивали, не раз був розгромленим і змученим. І аж тепер зажевріли в його душі світла незнищимої сили.

— Що нині? — спитав вістун, підсунувшись нишком до сотенного.

— Ждемо. Вістун промовчав.

— Добре було б сказати хлопцям щось про наш оперативний план.

Марко глянув на вістуна і поклав руку на його рам’я.

— Колись хмельничани повторяли слова Кромвеля: найдальше дійде той, хто не знає куди йде!

Бійці жили останній тиждень в спокої і тиші, а це хвилювало і дратувало їх. Розмовляли з собою байдужими словами і цей зовнішній спокій душив їхні нерви. Чистили зброю, лічили набої, говорили про своїх дівчат, що їх покинули далеко звідсіля, і нічого про них не знали. Верзли усякі нісенітниці або згадували як штурмували ворога в рейді, брили ріки, як поборювали знемогу своєю силою.

Насторожилися. Тихий свист, людський свист вмішався непомітно в голоси лісу, в пташині пісні і жужукання комах. Вмовкли нагло, а проте ніхто не рушився, їхні очі спочили на сотенному.

Марко глянув у передпілля і відповів таким же тихим свистом. Умовлений знак, кінець нестерпного ожидання. Марко, тримаючи в поготівлі машинову пістолю, вийшов на затінене узлісся.

Тоді з поблизьких кушів ліщини вийшла дрібна постать упівця. І він скерував дуло автомата в сторону Марка. Стояли так хвилину бистро, споглядаючи на себе.

Згодом сиділи поруч себе, підібгавши ноги і покурюючи лихі цигарки.

— За чотири години наша частина буде на умовленому місці, — худий упівець вказав рукою на стіну лісу, що сивіла ще ранньою мрякою на окраїні великої рівнини.

— Два дні тому ми відв’язалися від ворога. З боєм. Змилили погоню. Було б все-таки доцільно, якби ви? зайняли умовлене місце скоріше:

— Коли була остання перестрілка?

— Вчора рано розбили передовий відділ погоні, і від того часу не маємо контакту з ворогом. Але околиця заалярмована нашою появою і слід готуватися до несподіванок. Це ясно.

— Так. Поготівля конечне.

— Тут десь Конотоп, чи Путивль?

— Конотоп. Ми якихось дванадцять кілометрів від міста. Тут, на цій рівнині, Виговський розгромив царські війська.

Худий вояк глянув на рівнину і не відповів нічого.

— Про нас знають у Конотопі. Війська вирушили з міста у бойовому виряді, — промовив згодом.

Він підвівся з землі.

— Йду.

Він витягнув руку до Марка. Сотенний пішов з ним стежкою до яру, де стояла остання застава Маркової групи.

Дві години пізніше рейдуючий відділ Марка зайняв умовлене місце на краю лісу. Але ледве почали розставляти стійки, почули нагло далекі серії скорострілів. Десь за лісом ішов бій. Почався він відразу з пристрасною силою, луною відбивалися в лісі вибухи гранатометів: злосливі і протяжні рохкання машинової зброї.

Марко стиха свиснув на збірку. Прибігли обвантажені зброєю і муніцією.

Сотенний рушив у напрямі бою. Йшли скорими кроками і мовчали. Під ногами стелився м’який мох і стишував їхній марш.