Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Еріка Фосс виглядала здивованою і навіть забула погладити Кірі, яка очікувально стояла перед нею, а потім дістала зі своєї сумочки пошарпану газету. «Таг», жовта газета від видавничого дому Августа Шерля, чиїм найвідомішим винаходом був яскраво-червоний підкреслений заголовок.

— Я читаю її щоранку в поїзді, — сказала вона, трохи погортавши, потім поклала відкриту газету на стіл і постукала вказівним пальцем по статті. — Ви маєте на увазі цього Ґольдштайна?

Рат витріщився на газету й не хотів вірити своїм очам. Йому здалося, що він бачить поганий сон. Він прочитав саме той заголовок, якого доктор Вайс так хотів уникнути:

Під ним газета надрукувала малюнок, який безпомилково представляв собою портрет Авраама Ґольдштайна. Рат впізнав стиль поліцейського художника, послугами якого він вже користувався. А потім проглянув статтю. У ній йшлося про те, що у середу вранці в Гумбольдтгайні було знайдено тіло чоловіка з СА зі смертельними ножовими пораненнями та вогнепальним пораненням. Свідки одноголосно описали чоловіка, якого впізнали як Авраама Ґольдштайна, американського гангстера єврейського походження, який зміг скоїти у Берліні страшний злочин під самим носом у поліції.

Він досі грав у мовчанку. Ані слова вибачення, нічого. Він навіть не зібрав свої речі. Що за дурень! Вона не думала, що між цими двома знову все так далеко зайде. Насправді вона навіть заприсяглася, що така ситуація більше ніколи не повториться.

Що було не так з Гереоном?

Справді, вона залишила його в середу ввечері, і це було негарно. Просто залишила його й поїхала додому сама, бо не могла більше цього терпіти — не тільки мовчання, що стояло між ними, немов стіна, а і його нерозуміння її та ситуації, відчайдушних пошуків цієї дівчини. Звісно, це не обов’язково було поважною причиною, щоб з ним так вчинити, і вона могла навіть попросити в нього вибачення за це в якийсь момент. Але хіба це дало йому право наступного дня з’явитися на порозі її квартирі й до крові побити її хорошого друга? Що він насправді собі думав? Що всі тільки й чекали на ревниві витівки Гереона Рата?

Вона побачила троянди на підлозі й одразу зрозуміла ситуацію, квіти навіть пом’якшили її на мить. Але потім вона побачила, як сильно він побив Гвідо. Відтоді Гереон уникав її. Що б вона з ним зробила, якби він знову опинився перед її дверима, можливо, з другим букетом троянд? Чи для різноманітності вже вона б поплескала йому цими квітами по вухах?

Шарлі подивилася на годинник. Гейман змушував її чекати. Саме тепер, коли вона нарешті все вирішила і вмирає від бажання повідомити йому своє рішення.

Сьогодні в коридорах було тихо, внизу в холі не залишилося ані сліду бойових дій, які тиждень тому призвели до закривавлених носів та більш серйозних поранень. Вона ніколи не думала, що такі сцени будуть можливі у стінах університету. Поки сама їх тут не пережила.

Вона дивилася на двері кабінету Геймана. Що ж, вона могла почекати, у неї було достатньо часу. Відтоді, як вона вирішила погодитися на відпустку Вебера, вона відчула справжню свободу. Після візиту Гвідо вона не відчувала бажання повертатися до Ліхтенберга, до того задушливого кабінету Вебера, до тих чоловіків, які лаяли своїх колег й ніколи не сприймали її рівною собі.

Вона дедалі більше розуміла, що без впливового наставника їй як жінці буде дуже важко самоствердитися на службі юстиції. Проте якщо у жінки був такий наставник, вона одразу ж наражалася на слизьку підозру колег щодо того, що вона служить цьому чоловіку й іншими способами. У «замку» вона не мала таких проблем. Бьом підтримував її як міг, і ніхто нічого не казав з цього приводу. Геннат також цінував її роботу, а для неї була важлива думка обох цих чоловіків. Їй було байдуже, що про неї думають інші колеги чи що про неї думає Гереон. Хай собі вірить, що вона переймається речами, які того не варті. Що вона проявляє занадто багато симпатії. Що вона не підходить для цієї роботи. Хіба не це він мав на увазі? Ха!

Всі її думки знову були про нього! Хіба не було жодного іншого чоловіка, про якого вона могла б подумати?

Нарешті. Кабінет Геймана відчинився, і звідти вийшов студент, на кілька років молодший за неї, ще зовсім зелений, але вже зі щойно загоєним шрамом на обличчі, який він тепер гордо носив на прогулянках. Він кинув на неї такий зарозумілий погляд, що Шарлі навіть забула привітатися. «На добраніч, Німеччино», — ось усе, що вона подумала, коли побачила, як він з важливим виглядом йшов до проходу, цей худорлявий хлопець, який, очевидно, вважав себе вінцем творіння. На добраніч, отже, такі люди будуть представляти верховенство права в майбутньому! Минулого тижня цей хлопець під захистом своїх приятелів, ймовірно, бив комуністів, євреїв та інших однокурсників, яких він сприйняв за комуністів чи євреїв. А тепер він зайшов до кабінету професора, щоб показово покаятися, старанно ігноруючи той факт, що Гейман притримувався віросповідання Мойсея, поки це служило його власній кар’єрі. Шарлі підвелася, постукала у двері й увійшла до кабінету. Гейман сидів за своїм столом.

— Вітаю, фройляйн Ріттер, — сказав він, — вибачте, розмова тривала трохи довше. Будь ласка, сідайте.

Вона сіла.

— Дякую.

Гейман зробив кілька нотаток, а Шарлі подивилася на портрет Гінденбурга над його столом. Ця картина нагадувала їй штаб-квартиру поліції, де в кожному кабінеті висів портрет рейхспрезидента. За винятком того, що в університеті це не було звичним, і Гейман добровільно повісив свого Гінденбурга. Професор був ветераном війни, нагородженим кількома нагородами, та великим шанувальником генерала-фельдмаршала. В іншому він був справді хорошою людиною і абсолютним авторитетом у своїй сфері. Можливо, не стопроцентним демократом, але тисячапроцентним прихильником верховенства права.

Гейман закрив свій записник.

— Я знаю, що дав вам небагато часу на роздуми, — сказав він. — Тиждень — це небагато. Розумію, що ви перебуваєте у розпалі свого повсякденного робочого життя. Але справа термінова, — професор подивився на неї з цікавим інтересом, ніби міг прочитати в її обличчі відповідь на запитання, яке збирався поставити. — То що? — запитав він. — Ви вже вирішили?

Шарлі кивнула.

— Так, пане професоре, я все вирішила.

Заголовок у газеті «Таг» спричинив у «замку» справжній переполох. І це призвело до термінового виклику в кабінет Бернгарда Вайса. Цього разу віцепрезидент поліції хотів поговорити з офіцерами Ратом та Бьомом одразу, і Рат спокійно перехопив ініціативу в розмові. У всякому разі Вільгельм Бьом був тим, кого ця історія виставила в найгіршому світлі, особливо через те, що преса була, очевидно, краще поінформована про деталі вбивства в Гумбольдтгайні, аніж той офіцер, який займався цією справою. Навіть більше, ніж над запитанням про те, хто дав газеті фоторобот для розшуку, Бьом ламав голову над тим, хто зміг ідентифікувати людину, зображену на ньому, як Авраама Ґольдштайна. Тому що ніхто в поліції, хто досі бачив цей портрет, не міг пов’язати з ним це ім’я, ані Бьом, ані інші слідчі. Але якийсь колега, мабуть, упізнав у ньому Авраама Ґольдштайна, бруклінського гангстера. І цей колега повідомив про це не старшого інспектора Вільгельма Бьома, а Штефана Фінка, відомого журналіста, який полював на сенсації з такою ж жагою, як морфініст на чергову дозу.

Тож де відбувся витік? Фоторобот відправили у розшук та у всі поліцейські дільниці суботнього вечора, певно, хтось переслав його Фінку в якийсь момент уночі.

Серед небагатьох, хто знав Ґольдштайна в обличчя, були Гереон Рат та його люди. І Рат поклав би руку на відсіч за них. Лише щодо товстуна Червінські він трохи засумнівався б, але Рат, звичайно, не зізнався в цьому Вайсу. Віцепрезидент відпустив їх з чітко визначеними завданнями: Бьом має активізувати розслідування у справі вбивства Кубіцькі, а Рат має продовжити пошуки зниклого гангстера. За підтримки відділу «J», який наразі поставив пошук Авраама Ґольдштайна на перше місце у своєму списку пріоритетів. Більше було неможливо приховувати той факт, що американський гангстер вільно блукав Берліном та міг скоїти вбивство.

Люди Рата вже займалися цією справою. Геннінг та Червінські сиділи в «Ексельсіорі» з восьмої години ранку й продовжували допитувати персонал готелю. Пліш та Плум мали знайти всіх працівників, які чергували у тому крилі останніми днями. Якщо Ґольдштайн скористався службовими сходами, інші працівники мали б помітити ще щось.

Насправді найкращим кандидатом для проведення інтерв’ю з працівниками готелю був би Ґреф, але Бьом його перехопив раніше. Помічник інспектора зайняв кімнату для допитів Б і продовжував допитувати свідків. Кількість людей, які нібито щось бачили, а насправді хотіли лише привернути до себе увагу, знову зросла після статті у «Таг». Здебільшого це були антисеміти, які скористалися приємною для себе нагодою, щоб звинуватити поліцію у своїх невдачах: американський гангстер, що вільно розгулював Берліном, так він ще й був євреєм, який, очевидно, нападав на людей з СА! Хоча Рату подобалася думка про те, що тепер деякі «коричневі сорочки» будуть тихенько сидіти собі у своїх нацистських кнайпах і більше не наважаться виходити на вулицю через страх перед таким, як Ґольдштайн. Якщо це справді так, то в результаті втечі Ґольдштайна вулиці Берліна, ймовірно, стали більш безпечними, аніж небезпечними. У всякому разі він не заздрив Ґрефу, адже йому доводилося мати справу з цими ідіотами; у нього самого не вистачило б терпіння на щось подібне.

Був уже полудень, і Рат сидів за своїм столом. Він кілька разів дзвонив Червінські та іншим слідчим, але старший інспектор Кіліан досі не мав жодних зачіпок. Несанкціоноване публікування поліцейського фоторобота в газеті «Таг» дало слідчим багато інформації, але з неї було жодної користі. Їм постійно доносили на різних невинних людей, які не були схожі на Авраама Ґольдштайна, проте здебільшого мали одну спільну рису: вони були євреями, яких прагнули очорнити заздрісні сусіди чи колеги.

Рат підвівся і посадив собаку на повідець. Він потребував свіжого повітря. Спочатку він купив пару фрикадельок в кафе «Ашингер», а потім попрямував до телефонних будок на вокзалі. Йому пощастило, і він знайшов вільну. Поки пес займався фрикадельками, господар кинув монетку в монетний отвір.

— Пана Вайнерта зараз немає в редакції, — сказав голос на лінії. — Хіба ви не знаєте? Він полетів разом з доктором Екенером.