Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона навіть купила квиток, коли їздила електричкою до станції «Бельв’ю». Не ризикувала, щоб її знову не спіймали на ухиленні від оплати проїзду! Крім того, гроші зараз не мали значення, всього два гроши{108} за проїзд! Хоча вони й не витягли зі скарбниці «Вертгайма» три тисячі марок, проте отримали більше двох тисяч. Вони з Бенні ніколи не заробляли стільки грошей на годинниках, вона мала б це зрозуміти раніше, але у неї на заваді стояв її страх перед пограбуванням «Вертгайма». Але тепер вона все одно покінчила з цим містом, а також з «Вертгаймом». Чортів універмаг заборгував їй прощальний подарунок. Насправді усі її страждання почалися саме тоді, коли її вигнали з «Вертгайма».

Вона дійшла до початку Шпенерштрасе й відчула, що починає нервувати. Вона не знала, що сказати Шарлотті, цій судовій пані. Алекс таємно сподівалася не застати її вдома. Тоді вона могла б просто кинути конверт зі ста п’ятдесятьма марками та маленьким листом, який вона написала, через поштовий отвір, і на цьому б усе закінчилося.

З відчуттям нудоти в животі вона піднялася скрипучими сходами. Вона трохи постояла перед дверима квартири, перш ніж подзвонити. Нічого не відбулося.

Вона подзвонила знову й притулила вухо до дерев’яних дверей. За ними нічого не ворухнулося.

Якийсь шум змусив її повернутися. Двері квартири навпроти відчинилися, і на порозі стояла літня жінка в своєму найкращому недільному вбранні.

— Добрий день, — сказала Алекс, навіть зробила маленький реверанс. Якби вона цього захотіла, вона все ще змогла б зіграти хорошу дівчинку. А сьогодні навіть була одягнена відповідно.

Жінка з іншого боку коридору оглянула її з ніг до голови.

— Добрий день, юна пані, — відповіла вона. — Ви до фройляйн Ріттер?

Алекс кивнула.

— Ви запізнилися. Вона щойно пішла, можливо, десять хвилин тому. — Жінка щільно замкнула вхідні двері своєї квартири, двічі повернувши ключ у замку, перш ніж продовжити зі злегка принизливим відтінком у голосі. — У супроводі кількох чоловіків...

Під час останньої її фрази склалося враження, що вона може уявити багато речей, якими жінка може займатися в неділю вдень у компанії кількох чоловіків, але що вона зовсім цього не схвалює.

Алекс знову кивнула.

— У мене лише повідомлення для фройляйн Ріттер, — сказала вона, вдаючи, ніби щось пише на конверті. Вона дочекалася, поки пані спуститься сходами, а потім дістала зі своєї сумки відмички для замків, які вона взяла спеціально для пограбування «Вертгайма», щоб їй не довелося стояти перед зачиненими дверима, коли буде потрібно швидко тікати. Лише коли вона почула, як внизу грюкнули парадні двері, вона вставила відмичку у замок й відчинила двері в квартиру.

Можливо, це говорила її зухвалість, можливо, вона хотіла здивувати судову пані, просто поклавши гроші назад у той горщик. Можливо, вона ще не помітила їхнього зникнення і здивувалася б зайвим тридцяти маркам. У неї були такі думки, вона уявляла вираз обличчя Шарлотти, коли б та знайшла ці гроші.

Тільки тоді вона помітила безлад.

Квартира представляла собою поле битви.

Усі шухляди були повністю висунуті, їхній вміст валявся на підлозі, книжки були скинуті з полиць, папки та листи були розкидані довкола, суцільний хаос. Було схоже, наче хтось пограбував квартиру, але хіба стара карга не сказала їй біля сходів, що фройляйн Ріттер щойно вийшла з квартири, всього декілька хвилин тому?

У супроводі кількох чоловіків.

Алекс намагалася розібратися з цією ситуацією. Що тут сталося? З якими чоловіками Шарлотта вийшла з квартири? Чи, можливо, що саме вони відповідальні за цей хаос? Можливо, з нею виходили поліцаї, які дізналися, що вона переховувала злочинницю, котра була у розшуку?

Вона поклала конверт із грошима назад у сумочку й озирнулася. Алекс сподівалася знайти відповіді на свої запитання. Вона не побачила слідів боротьби. Просто хтось нещадно тут щось шукав. На підлозі лежав маленький зручний пістолет, який, мабуть, випав з якоїсь шухляди; очевидно, шукали не його. Алекс згадала пістолет, з яким Шарлотта з’явилася у старому цеху для соління шкур. Чоловікам було байдуже до цієї зброї, вони недбало залишили її валятися серед інших речей. Дивно. Поліцаї забрали б щось подібне, чи не так? Алекс підняла пістолет. Важкий холодний метал був приємним на дотик. Вона витягла магазин. Він був порожній. Але вона швидко знайшла до нього набої, що лежали неподалік на підлозі. Вона трохи повозилася з ними, а потім зарядила магазин і клацнула його назад у пістолет.

Вона не хотіла залишати гроші посеред цього хаосу, адже ніхто не міг би гарантувати, що вони взагалі коли-небудь дійдуть до Шарлотти? Вона залишила конверт у сумочці й поклала до нього пістолет. Не завадить мати щось подібне на той випадок, якщо банда Кралле знову її потурбує. Сумочка може бути не найкращим варіантом для зберігання пістолета, але в її новому сарафані не було нічого такого, що могло б стати кобурою для зброї.

Алекс саме збиралася відчинити двері квартири, як почула на сходах чиїсь кроки.

Ні, вона зовсім не хотіла зараз зіткнутися зі старою каргою чи з кимось іншим. Щоб не пояснювати, чому вона виходить з квартири, де нікого не було вдома.

Вона стояла біля дверей і слухала. Потім хтось піднявся сходами. Це були важкі кроки. Не жіночі, а чоловічі. Ще мить, і все закінчиться, у неї буде вільний шлях.

Кроки наблизилися до дверей квартири, і Алекс мимоволі відступила навшпиньках на кілька метрів.

І тут у двері подзвонили. Алекс не видала жодного звуку, намагаючись затримати подих і не дихати.

Подзвонили знову.

«Давай вже, — подумала вона, — забирайся геть! Вдома нікого немає, хіба не бачиш?!»

І тут вона почула, як у замок вставляють ключ, і її серце мало не зупинилося. Вона гарячково намацала пістолет у своїй сумочці, знайшла його, зняла запобіжник і ледве встигла його приготувати, коли двері відчинилися, і в дверях з’явився чоловік. Їй не довелося нічого казати, він одразу підняв руки, щойно її побачив.

Він очікував всього завгодно, але точно не цього. У коридорі стояла дівчина, націливши йому в груди маленький кишеньковий пістолет. А квартира виглядала так, ніби в неї влучила бомба. Дівчина не сказала ані слова.