Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Алекс зупинилася на півдорозі до сходів і повернулася.

— Мені наплювати, що ви схвалюєте. Тримайте свої погляди при собі.

— Це не погляди, це закон. Крадіжка зі зломом тепер незаконна. Я просто хочу, щоб ти узяла це до уваги.

«Прокляття, — подумав Рат, — ти говориш, як твій батько».

І Алекс відреагувала на ці слова, як непокірна дочка.

— О так, — сказала вона. — Можливо, вам також варто трохи про це подумати. Що роблять такі універмаги? Купують ювелірні вироби та годинники вартістю десять тисяч марок, виставляють цей мотлох у вітрину, а потім продають його вдвічі дорожче. Десять тисяч марок тільки за те, що його виставили у вітрину? Ми зробимо більше на наші гроші, повірте мені!

Перш ніж Рат встиг щось відповісти, вона зникла. Він подумав, що ця точка зору дівчини, мабуть, була цілком правильною. Деякі з так званих стовпів німецької економіки насправді не робили нічого, окрім як, символічно кажучи, розміщували у вітринах трохи мотлоху та отримували за це шалені прибутки.

Він повернувся до квартири Шарлі. Вони справді все перевернули тут догори дриґом. Усі книжки й папери були розкидані на підлозі, окрім адресної книги, яка акуратно лежала на комоді біля телефону. Рат зазирнув усередину. Книга була відкрита, відкрита на літері «Р», і на другому рядку під іменем рабина Каріна її тонким дрібним почерком було написано: Гереон Рат, Луїзенуфер, 47, 1. Задня будівля. Тел.: Моріцплац 2955.

Все разом, адреса і телефон. Бракувало лише розміру взуття. Схоже, вони теж хотіли навідатися до нього у гості. Можливо, він ще встигне спіймати цих мерзотників. Перш ніж вибігти з квартири, Рат глянув під кухонний стіл. Пістолета вже не було.

Прокляття! Алекс все-таки його обдурила!

Шарлі й гадки не мала, де вона опинилася. Чоловіки фактично натягнули їй на обличчя капюшон, щойно вони виїхали з Моабіту. І не знімали його, поки не посадили її на цей стілець.

Вона почувалася так, наче потрапила в поганий фільм. Що взагалі тут відбувалося? Торнов та його помічник викрали ні в чому не винну громадянку серед білого дня з її власного дому, не моргнувши при цьому оком. Вона все ще не могла в це повірити.

Окрім Торнова та чоловіка з пістолетом, був ще третій чоловік, який сидів за кермом автомобіля. Це був «Хорх», вона запам’ятала марку, але не змогла швидко запам’ятати номер машини.

Її привели в якусь кімнату без вікон, можливо, у підвал, але вона не була в цьому впевнена, для цього там було недостатньо прохолодно, у цій кімнаті стояла задушлива денна спека. Чоловіки сиділи за столом, всі троє. Це виглядало як трибунал, свята інквізиція. І вона була відьмою.

Принаймні її не зв’язали.

Торнов був ліворуч, посередині сидів старший чоловік — Шарлі здогадалася, що йому трохи за п’ятдесят, — який погрожував їй пістолетом, тим пістолетом, який зараз лежав перед ним на столі, а праворуч, мабуть, сидів водій, його обличчя вона бачила вперше. За ними трьома висів прапор чи якийсь гобелен — чорний шматок тканини, на якій була зображена велика біла рука.

Вона одразу подумала про шпильку та посвідчення, які вони знайшли в коробці Кушке. Отже, перша спільна річ між кандидатом в придурки Торновим і вбитим Кушке. Якби в неї ще залишалися сумніви щодо того, що саме Торнов убив сержанта, вони вже повністю розвіялися.

— Ви знаєте, чому ви тут, фройляйн Ріттер? — запитав її старший чоловік, мабуть, найстарший з цих трьох.

Шарлі було цікаво, звідки вона його знає; вона готова була закластися на що завгодно, що він теж поліцейський. Як, мабуть, і водій.

Поліцейські, які викрали жінку, просто неймовірно!

— Чому я тут? Можливо, ви хочете зіграти в доппелькопф{109}, і вам не вистачає четвертого учасника. Але мушу вас розчарувати: по-перше, я жінка, а по-друге, я граю лише в скат. Тож я вам для цього не потрібна. Чи можу я піти?

— Це чудово, що ви зберегли своє почуття гумору в цій ситуації.

— В якій ситуації? Може, ви поясните мені, що це за ситуація. Поки мені вдалося визначити лише такі кримінальні правопорушення: проникнення до квартири, погрози, позбавлення волі. Але, чесно кажучи, я не дуже розумію, в чому сенс цього всього. Ви збираєтеся вимагати за мене гроші? Мушу вас розчарувати: мої батьки не такі вже й багаті.

— Шкода. Я думав, що наша невелика акція говорить сама за себе. Вона полягає в тому, щоб врятувати вас від великої дурості. У нас є підстави вважати, що вам могло здатися, що ви бачили лейтенанта Торнова в певному місці в певний час, хоча — і це можуть підтвердити кілька свідків — Торнова у той час там зовсім не було.

— Ви так незграбно все описали, певно, ви або поліцейський, або юрист.

Чоловік усміхнувся.

— Ви теж трохи те й те, хіба ні? З наголосом на трохи.

Нарешті Шарлі пригадала, звідки, на її думку, вона знала цього прессекретаря, хоча й не була цілком в цьому впевнена.

— Гадаєте, що вам це легко зійде з рук? Ви викрали мене! І хоча я не знаю, куди саме ви мене привезли, я точно знаю, кому я маю за це дякувати.

— Ми знаємо, що ви знаєте лейтенанта Торнова. Але його насправді тут немає, розумієте? І ви ніколи не бачили його в Ганзафіртелі.