Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але...

— Просто зачекай. Всього одну годину. Тоді ми щось поїмо разом, і я все тобі розповім.

Він поклав слухавку, вийшов із тісної задушливої будки й швидкими кроками попрямував до церкви. Рат думав про те, як він зможе пояснити Шарлі, чому був так добре поінформований про смерть Г’юго Ленца, хоча і не займався цим розслідуванням у штабі. За жодних обставин вона не повинна дізнатися, що він працював на Йоганна Марлоу. Йому потрібно було знайти якийсь зв’язок зі справою Геннінга та Червінські. Пліш та Плум займалися цією справою, і вона знала, що вони працювали з ним більшу частину часу. І хіба вони не були вчора усі разом у їдальні? Але чи повірить вона йому, чи ні, тепер це мало другорядне значення, головним було те, що вони об’єднають свої знання, їм потрібно було з’ясувати, яким саме чином пов’язані між собою справи Кушке, Ленца та Гьоллера.

Він сподівався, що тут все владнається швидко. Щойно йому в руки потрапить Маріон Бозецькі, все інше стане на свої місця. У крайньому випадку він одягне на неї наручники і відвезе до штабу. Чому б інспектору у неділю не наткнутися на жінку, яку поліція безрезультатно розшукує вже більше тижня? Або, можливо, буде достатньо трохи натиснути на неї, щоб вона привела його до останнього сховища Ґольдштайна. Тоді він із задоволенням залишить наручники для Ейба Ґольдштайна і знову відпустить Маріон. Високу оцінку від Генната він отримає в обох випадках, хоча він явно віддав би перевагу варіанту з арештом Ґольдштайна. Після чогось подібного можна отримати в «замку» досить непогану репутацію. Тим паче що цей чоловік двічі вислизав крізь його пальці.

Рат увійшов до церкви святого Норберта через середній вхід. Йому довелося перетнути невеликий передпокій, перш ніж увійти до нави. Рат побачив купель зі святою водою і, не замислюючись про це, занурив у воду кінчики пальців і перехрестився. Він давно не був у церкві, не кажучи вже про відвідування меси, але ритуали, яких його навчали у дитинстві, все ще працювали. Один раз католик — назавжди католик, незалежно від того, віриш ти в Бога чи ні. Рат не завжди був впевнений у своїй вірі, але він ніколи не сумнівався в тому, що він католик, хотів він цього чи ні.

Тепер він знову відчував його, знайомий запах католицької церкви, який, здавалося, був однаковий скрізь у різних куточках світу, всюди відчувався цей шматочок дому, шматочок дитинства. Можливо, це було одне й те саме, дім і дитинство.

Рат повільно йшов навою. Він був зовсім сам, його кроки відлунювали від білих стін. Від Маріон Бозецькі не залишилося і сліду. У церкві було прохолодно, приємно прохолодно, піт холодив його шкіру. Куди, чорт забирай, зникла ця жінка? Рат заглянув у сповідальню — порожньо. Зазирнув навіть у ризницю, але і там нікого не було. Зверху в органній галереї? У будь-якому випадку вона все ще повинна бути в церкві, він не бачив, як вона виходила. Він повільно піднявся сходами, які ховалися в одній із веж і вели на верхні поверхи, до флігеля будівлі, що виходив прямо на вулицю. Це було більше схоже на ряд кабінетів, ніж на житло пастора. Рат з цікавістю озирнувся. Невже Маріон Бозецькі зникла в одному з цих кабінетів? Вона прийшла в гості до священника?

Він постукав в одні з дверей. Ніхто не відповів. Він повернув ручку, двері були незамкнені, він відкрив їх і зазирнув усередину. Кімната була обставлена подібно до їхніх кабінетів у «замку»: письмовий стіл, телефон, бюро, навіть друкарська машинка на меншому столику біля вікна. Лише велике розп’яття та багато маленьких зображень різних святих і мадонн робили цей кабінет дещо відмінним від поліцейського управління. Замість обов’язкового портрета Гінденбурга на стіні висіла невеличка картина, написана маслом. На картині був зображений святий у премонстрантському вбранні з монстранцією{106} та чашею, з якої виповзав павук. Рат туманно пригадував цю історію, згідно з якою святий Норберт фон Ксантен одного разу випив павука, який впав у його чашу, і зробив це з презирством до смерті та насамперед з вірою в Бога. Одна з багатьох історій про святих, які йому вбивали в голову в дитинстві. Він глянув крізь одне з двох арочних вікон. Унизу на Мюленштрасе він побачив, як на сонці виблискував його «Б’юїк».

Ні, окрім святого з павуком у чаші, тут не було нічого особ­ливого. Рат вийшов з кабінету. Після чого він постукав у двері навпроти. Знову немає відповіді. Кімната, до якої він зараз увійшов, була темною. Він пошукав вимикач, але перш ніж встиг його знайти, на нього щось стрибнуло.

Рат відчув удар у підборіддя, але він був не повної сили, адже інспектор щойно відвернув свою голову в інший бік. Такий удар прямо у підборіддя, ймовірно, вивів би його з ладу, замість цього він відчув лише нестерпний біль у нижній щелепі й упав спиною на одвірок. Постать, яка стрибнула на нього з темряви, одразу опинилася поруч із ним, зацідила йому кулаком у живіт, так що він не зміг дихати, й намагалася прослизнути повз нього у двері, але у Рата вистачило розуму поставити незнайомцю підніжку. І у зовнішньому світлі коридору він побачив, хто на нього напав.

Авраам Ґольдштайн.

У Рата не було багато часу дивуватися тому, що Маріон Бозецькі, яку він бачив, коли вона сюди заходила, зникла, а натомість він знайшов Ґольдштайна. Він спробував перевести подих і побіг за Ґольдштайном, який швидко звівся на ноги і вже мчав сходами. Рат трохи наздогнав його, але він би не зміг його впіймати, якби не стрибнув на півдорозі вниз, прямо на Ґольдштайна, який вже стояв біля підніжжя сходів і озирався якраз перед тим, як Рат налетів на нього, і обидва вдарилися об кам’яну підлогу. Рату було м’якше, ніж гангстеру, він опинився зверху. Ґольдштайн насправді був трохи ошелешений цим падінням, і Рат підрізав його, коли той намагався підвестися. Ґольдштайн упав навзнак у наву, його руки намагалися знайти опору, але лише скинули кілька молитовників з полиці. Рат пішов за ним, хотів вирубити чоловіка, адже у нього не було іншого вибору, тому що він через свою дурість залишив наручники в машині. Але коли він спробував вдруге вдарити гангстера, який хитався, той ухилився від удару, і, падаючи на спину, схопив Рата за руку й покотився назад. Рат не розумів, що з ним сталося; Ґольдштайн міцно схопив його за руку й тягнув донизу всією вагою свого тіла, водночас він відчув черевики американця на своєму животі, а тоді вдарився об лави, коли Ґольдштайн відпустив його руку, продовжуючи котитися. Почувся гучний гуркіт, коли тверда деревина вдарила Рата по лобі, на коротку мить він побачив зірки і відчув, що його хитає так, наче він був на кораблі в бурхливому морі.

Тоді Ґольдштайн опинився над ним і, схопивши його за комір, підтягнув вгору, але Рат зміг ухилитися від його удару і у відповідь завдав удару ногою в пах, що на мить відволікло увагу Ґольдштайна. Він побачив свій шанс завдати останнього удару і нарешті відправити американця у царство снів, як раптом відчув сильний удар у праву частину голови і почув гучний дзвін, схожий на звук гонгу, а після того як він побачив короткий яскравий спалах, який, здавалося, осяяв усе навкруги, в його очах почорніло.

Вона ходила по квартирі ще більш нервово, ніж до того, як він їй зателефонував. Вона вже викурила щонайменше сім сигарет, одну за одною. Вона не знала, радіти їй чи ще більше злитися на цього дурня. Він ледве дозволив їй вставити хоч слово. «Я трохи поспішаю», — кепкувала вона з нього, але це не допомогло вгамувати її гнів і тривогу. Що він взагалі собі думав? Ось так кинути слухавку! Принаймні він поступився. Але що він сказав про тих гангстерів? Їхня смерть якось мала бути пов’язана зі смертю сержанта Кушке? Рудого Г’юго знайшли мертвим у шлюзі Мюлендамм. А про розслідування Гереона вона зовсім нічого не знала.

Вона не знала чому, але чомусь його дзвінок змусив її нервувати ще більше, ніж вона нервувала перед цим. Вона неспокійно ходила колами по квартирі. Вона відчувала гостру потребу щось зробити, але не мала жодного уявлення, що саме мала зробити. А він змушував її чекати. Її цікавість, хоч як вона про це й шкодувала, переважила її гнів. Година вже наче минула, де ж він? І хто міг викликати Гереона раніше? Чи було це пов’язано з його новими відомостями у справі?

Нарешті, дзвінок у двері!

Шарлі подивилася на годинник. Гереон подзвонив їй сорок сім хвилин тому. Навіщо він так поспішав? Це було зовсім на нього не схоже.

Вона відчула, як її гнів вщухає, а тривога спадає. Насправді вона хотіла б продемонструвати йому трохи більше свого гніву, але так воно часто й відбувалося: коли він нарешті з’являвся, її гнів раптом повністю розчинявся. Принаймні їй вдалося стерти цю блаженну усмішку зі свого обличчя, поки вона прямувала до дверей, у неї все ще була якась самодисципліна.

Шарлі відчинила двері й застигла на місці.

Це був не Гереон.

Там стояв Себастьян Торнов і усміхався їй саме тією посмішкою. Поруч із ним був старший чоловік, який чимось видався Шарлі знайомим, хоча вона й не могла пригадати, де бачила його раніше. І саме він наставив на неї пістолет.

У нього боліла голова, власне, боліло все його тіло. Приходити до тями було неприємно, він хотів би знову зануритися в непритомність. Спочатку Рат не розумів, де він, він бачив янголів та святих у розвіяних ризах. А тоді нарешті пригадав: Святий Норберт, Ґольдштайн!

Рат обережно повернув голову. Він усе ще лежав у проході, а на одній із лав сидів трохи повнуватий священник. У правій руці чоловік тримав кадильницю, яка виглядала трохи пом’ятою. Рат і сам розмахував такими консервними банками, коли йому було десять років. Однак не для того, щоб бити ними інших людей. І було схоже, що саме це й зробив пастор.

Рат схопився за скроню. Над бровою у нього виросла величезна ґуля.

— Це були ви? — запитав він священника.

Лише тоді він помітив Ґольдштайна, який був лише за кілька метрів від нього. Він також виглядав трохи побитим. Священник, мабуть, вдарив його в потилицю, принаймні він тримався за неї.

— Я не потерплю бійки в домі Божому, — сказав пастор. Він говорив як суворий учитель, який спіймав двох хуліганів, які билися на шкільному подвір’ї.

— Цей чоловік — небезпечний гангстер, — сказав Рат, вказуючи на Ґольдштайна, щоб священник зрозумів серйозність ситуації. — Він озброєний!

— Цей чоловік, — сказав священник, — шукав захисту Святої Церкви, і йому було це даровано. Крім того, він беззбройний.

— Вибачте? — Рат не міг у це повірити. Авраам Ґольдштайн, гангстер-єврей, знайшов притулок тут, у стінах католицької церкви? — На арешт цього чоловіка, — сказав він, — виписаний ордер, він перебуває у розшуку!