— Ну-у-у, — промимрив Боґґінс так, ніби його увазі запропонували нову теорію виникнення Всесвіту, — але ж квитанція… Ми маємо її заповнити — дата, місце, підпис, усе таке…
— Мій клієнт схильний вважати, що насправді ви пограбували його на, припустімо, п’ять мідяків, — змовницьки продовжував Томджон.
— Дідька лисого! — закричав блазень, який почав приходити до тями.
— Зазначена сума включає два мідяки за поточним курсом, три мідяки на покриття транспортних витрат, оплату за… е-м-м…
— …амортизацію засобів виробництва, — підказав Боґґінс.
— Саме так.
— Все чесно, — Боґґінс поглянув поверх Томджонової голови на блазня, який був уже цілком притомний — і вкрай розлючений. — Все цілком чесно, — повторив він гучніше. — Справжня дипломатія. Дуже вам вдячний.
Він подивився на Томджона.
— Може, замовите що-небудь, сер? — поцікавився він. — Тільки скажіть. У цьому сезоні в нас є нова пропозиція по завданню тяжких тілесних. Практично безболісно, ви майже нічого не відчуєте.
— Навіть подряпин не буде, — додав старший племінник. — До того ж ви можете самі обрати, яку частину тіла вам пошкодять.
— Гадаю, в цьому плані у мене вже є давні надійні зв’язки, — тим самим змовницьким тоном відгукнувся Томджон.
— А. Що ж. Тоді нема питань. На все добре.
— Лишається тільки, — додав Томджон, коли грабіжники вже зробили перші кроки, — узгодити питання гонорару за посередницькі послуги.
Над Анк-Морпорком остигав сірий попіл ночі. Томджон та Г’юл сиділи один навпроти одного в своїх апартаментах і рахували гроші.
— За моїми підрахунками, три срібних долари та вісімнадцять мідяків чистого прибутку, — сказав Томджон.
— Це було неймовірно, — сказав блазень. — Я про те, як вони запропонували зайти до них додому і взяти ще грошей після того, як ви виголосили їм промову про права людини.
Він узяв ще трохи мазі від синців і знову помастив ґулю на голові.
— А наймолодший аж заплакав, — додав він. — Неймовірно.
— Це загоїться, — сказав Г’юл.
— То ви справді гном?
Г’юл не почувався готовим заперечувати.
— А ви справді блазень, — сказав він.
— Авжеж. Ви за дзвіночками вгадали, так? — стомлено сказав блазень, потираючи ребра.
— І за дзвіночками теж.
Томджон, скривившись, копнув Г’юла по нозі під столом.
— По правді кажучи, я вам дуже вдячний, — промовив блазень. Він звівся на ноги й скривися від болю. — І я хотів би вам якось віддячити. Тут ще відчинені які-небудь шинки?
Томджон підвів його до вікна і вказав углиб найближчої вулиці.
— Бачите всі ці вивіски? — спитав він.
— О, матінко моя. Їх тут море.
— Саме так. А оту, із синьо-білим знаком, бачите?