СТАВАЙТЕ ПОСТІЙНИМ КЛІЄНТОМ»
— Схоже, все оформлено як слід, — неохоче вимовив Томджон.
Від подиву Г’юл відпустив жертву нападу, якій саме допомагав зіп’ятися на ноги.
— Як слід?! — заволав він. — У грабіжників?
— Звичайно, ми випишемо йому квитанцію, — сказав Боґґіс. — Та хай ще тішиться, що він саме нам трапився. Новачки часом взагалі без поняття бувають.[49]
— Свинопаси, — погодився хтось із племінників
— І скільки ж ви з нього зняли? — спитав Томджон.
Боґґіс витягнув з-за пояса блазневий гаманець, розв’язав його і зблід.
— А щоб тебе, — промимрив він.
Племінники обступили його з трьох боків.
— Ось тобі й маєш.
— Отаке вже вдруге в цьому році, дядьку…
Боґґінс глипнув на жертву.
— Звідки ж я знав? Ну от звідки? Тобто гляньте на нього — чого ви чекали? Кількох мідяків, ясен пень! Ми б на нього і уваги не звернули, якби він нам сам по дорозі додому не трапився. Ото воно так і виходить — для інших постаралися.
— То скільки він мав? — повторив Томджон.
— Та тут доларів сто сріблом, — простогнав Боґґінс, розмахуючи гаманцем. — Це ж не мій рівень. Не мій клас. Мені таких грошей не можна і в руки брати: щоб стільки з когось зняти, треба бути в Гільдії адвокатів чи в чомусь подібному. Я перевищив квоту, отакі справи.
— То просто поверни йому гроші, — здивувався Томджон.
— Та я ж йому квитанцію виписав!
— А на них, цей-во, номери, — пояснив наймолодший з племінників. — І потім Гільдія їх, як його, звіряє…
Г’юл схопив Томджона за руку.
— Вибачте, ми на хвилинку, — кинув він засмученому злодієві й потягнув Томджона на інший бік алеї.
— Так, поясни-но, — сказав він. — Хто з нас з’їхав з глузду? Вони? Я? Ти?
Томджон пояснив.
— То це законно?
— До певної міри. Дивовижно, еге ж? Мені це один чоловік у пабі колись розтлумачив.
— І оце вони бідкаються, що відібрали забагато?
— Еге ж. Я так розумію, їхня Гільдія ці речі контролює дуже суворо.
Жертва пограбування, що висіла в них на руках, застогнала. Почулося якесь дзеленчання.
— Приглянь за ним, — сказав Томджон. — Я все владнаю.
Він підійшов до грабіжників. Ті були дуже стурбованими.
[49] Система ліцензованої злочинності Анк-Морпорка — предмет заздрощів багатьох інших держав — завдячує своєю появою чинному Патрицієві Ветінарі. На його думку, підтримувати правопорядок у місті з мільйоном мешканців можливо лише за умови офіційного визнання різноманітних банд та грабіжницьких зграй, надання їм професійного статусу, регулярного запрошення їхніх ватажків на спеціально влаштовані бенкети та законодавчого встановлення певного рівня вуличної злочинності — після чого можна було змусити ватажків не допускати перевищень цього рівня під загрозою позбавлення новонабутих пільг та, заодно, чималих ділянок шкіри. Це спрацювало. Правопорушники виявилися чудовими правоохоронцями; неліцензовані злочинці, наприклад, дуже швидко зрозуміли, що замість ночі-другої в камері можуть провести вічність на дні річки.