Бабуня теж почувалася трохи ніяково. Ні, демони її не бентежили, а вся ця метушня з замовляннями та пральним причандаллям надто скидалася на безглузді забавки чарівників. Але її дратувала необхідність впрошувати цих істот, підвищуючи їхню самооцінку. Демони мають з’являтися, щойно їх покличуть.
Але кодекс поведінки відьом залишав право вибору ритуалу за господинею дому. А Тітуня Оґґ ставилася до демонів із симпатією — принаймні до тих, що були чоловічої статі чи хоча б мали такий вигляд.
Тож наразі Бабуня мусила почергово то лестити, то погрожувати Нижньому Світові облізлою поперечиною для сушіння білизни. Відьма навіть дещо здивувалася власній зухвалості.
Вода на мить завирувала, потім стала дзеркально гладенькою, а тоді, з раптовим тихим «бульк», з неї виринула голова. З рук Маґрат випало мило.
Це була досить симпатична голова — можливо, коли не рахувати певного сліду жорстокості в куточках очей та дещо гачкуватого носа, та все ж наділена красою брутального штибу.
Нічого дивного тут не було: оскільки демон лише транслював у цю реальність своє зображення, ніщо не заважало йому зробити це зображення яким завгодно. Лискучо-чорна в непевному місячному світлі, голова повільно повернулася.
— В чому справа? — поцікавилася вона.
— Ти хто? — без церемоній запитала Бабуня.
Голова обернулася до неї.
— Моє ім’я твоєю мовою не виговориш, жінко, — сказала вона.
— Це мені вирішувати, — заявила Бабуня, додавши: — І не смій звертатися до мене «жінко».
— Гаразд. Мене звуть ВксртГлтл-джвлпклз, — самовдоволено повідомив демон.
— І де ж ти був, коли роздавали голосні? За дверима лишився? — спитала Тітуня Оґґ.
— Отже, пане… — Бабуня затнулася лише на мить, — пане ВксртГлтл-джвлпклз, гадаю, ви хотіли б знати, навіщо ми вас викликали.
— Ти висловлюєшся неправильно, — сказав демон. — Треба казати…
— Помовч. Май на увазі, ми маємо Чарівний Меч та Магічний Щит.
— Радий за вас. Хоча мені вони здаються поперечиною для сушіння і пральною дошкою, — усміхнувся демон.
Бабуня роззирнулася. Куток пральні був завалений трісками для розпалювання пічки, а перед ними стояли великі козли для пиляння дров. Дивлячись демонові в очі, Бабуня щосили опустила поперечину просто на них.
У мертвій тиші дві половини козел гойднулися вперед, назад, і плавно впали на купу трісок.
Обличчя демона лишалось незворушним.
— Вам дозволено три запитання, — повідомив він.
— Чи не відбувається в королівстві чогось незвичайного? — спитала Бабуня.
Демон, здавалося, замислився.
— І не здумай збрехати, — рішуче застерегла Маґрат. — Бо дістанеш щіткою.
— Ви маєте на увазі щось незвичайніше, ніж зазвичай?
— Відповідай уже, — сказала Тітуня. — Мені ноги змерзли.
— Ні. Нема нічого незвичайного.
— Але ми відчули… — почала Маґрат.
— Чекай, чекай, — промовила Бабуня. Її вуста заворушилися безгучно.
Демони були як джини чи професори філософії: якщо ви не формулювали запитання абсолютно однозначно, вони з радістю давали вам абсолютно точну і при цьому цілком беззмістовну відповідь.