— І щось шукає, — докинула Бабуня.
— І починає сердитися. — продовжила Маґрат.
— Так, — погодилася Бабуня, впритул дивлячись на Тітуню Оґґ.
— Може, це троль, — припустила та. — Я в кімнаті майже цілу пінту залишила, — додала вона з докором.
— Ґіто, я знаю, на що схожа свідомість троля, — сказала Бабуня. Її тон не був жорстким чи гнівним, і саме це змусило Тітуню завагатися.
— Кажуть, ближче до Осердя водяться дуже великі тролі, — повільно промовила вона. — І крижані велетні, і здоровенні кошлаті як‑їх-там, що мешкають вище лінії снігів. Але ж ти не про щось подібне, так?
— Так.
— Ох.
Маґрат відчула, що трохи тремтить. Вона нагадала собі, що відьма цілковито контролює власне тіло, і холодок, що пробіг їй по шкірі під тонкою нічною сорочкою, є тільки наслідком її уяви. На жаль, уяву вона мала хоч куди.
Тітуня Оґґ зітхнула.
— То погляньмо, — сказала вона і зняла кришку з великого мідного казана.
Тітуня Оґґ ніколи не поралася у пральні, бо всім пранням завідували її невістки — ціле плем’я непримітних і слухняних жіночок, чиїх імен вона не завдавала собі клопоту запам’ятовувати. Відтак ця пральня перетворилася на звалище висохлих цибулин, прогорілих каструль і банок із закислим осиним джемом. Вогню під казаном не розпалювали років десять. Цегла пічки покришилася, і де‑не-де крізь неї стирчали паростки папороті. Вода в казані була чорна, як чорнило; ходили чутки, що він не має дна. Онукам та онучкам Оґґ регулярно натякали, що в його глибинах мешкають доісторичні чудовиська — адже Тітуня вважала, що підтримування в дітях стану постійного остраху є необхідною складовою чарівного дитинства.
Влітку пральня правила за льох для охолодження пива.
— Гадаю, все відбудеться нормально, — сказала господиня. — Маґрат, перевір, чи зачинені двері.
— Що ти задумала? — спитала Бабуня. Вибір способу дії належав винятково Тітуні Оґґ, оскільки вони перебували на її території.
— Завжди кажу, що зі старим добрим Прикликанням не помилишся, — сказала та. — Ох і давно я цього не робила.
Бабуня Дощевіск спохмурніла. Маґрат швидко заговорила:
— Але ж ти не можеш цього зробити! Тобто — тут. Для цього потрібні справжній казан і чарівний меч. І октограма. І ще спеціальні прянощі і всіляке таке…
Бабуня й Тітуня обмінялися поглядами.
— Це не її провина, — пояснила Бабуня. — Це все ті гемори, яких вона ото понакупляла, — вона обвела занедбану пральню поглядом. — Як правило, досить і підручних засобів.
Стара відьма підняла облізлу поперечину для сушіння білизни і замислено зважила її в руці.
— Закликаємо тебе й заклинаємо тебе силою чарів, — Бабуня на мить спинилася, — цієї важкої та страшної поперечини…
По воді в казані пішли дрібні брижі.
— Воззри, як розсіваємо ми, — Маґрат зітхнула, — пральну соду з давно минулим терміном придатності та крихти надзвичайно засохлого мила, і все це — на честь твою. Тітуню, ну справді, навряд чи…
— Тихо! — звеліла Бабуня Дощевіск. — Тепер ти, Ґіто.
— Тебе молю й тобі велю явитися, — прорекла Тітуня, — в ім’я Потайного Знання облізлої щітки та Магічного Щита пральної дошки, — вона помахала згаданою щіткою.
Відтискачку вирішили не задіювати.
— Чесність — це дуже добре, — пролопотіла Маґрат. — Але ж…
— Послухай, дівчинко, — сказала Бабуня. — Демонів не цікавить зовнішній вигляд речей… чи звучання слів. Значення має те, що ти думаєш. Змирися з цим.
Маґрат спробувала уявити, що старий побляклий шматок соди насправді є найрідкіснішим на світі трунком з далекої Хапонії, хіміамом чи як воно зветься. Це було нелегко. Одні тільки боги знали, що за демон може відгукнутися на таке Прикликання.