— Та яка різниця, — урвала Бабуня. — Вдайте, що ви заклопотані, і чекайте моєї команди.
Лихий Король та Добрий Герцог уже почали суперечку, що неминуче мала вилитися в захопливу Сцену Двобою — та раптом зауважили, що за їхніми спинами на сцені щось діється, а з боку глядачів долинають смішки. Після геть уже неприпустимого вибуху сміху Томджон наважився кинути погляд через плече.
Одна відьма рвала на клаптики їхній вогонь. Друга намагалася почистити казан. Третя сиділа, склавши руки на грудях, і дивилася просто на нього.
— Сама земля волає під ярмом… — почав Чудько свою репліку, помітив вираз Томджонового обличчя, простежив за його поглядом і втратив дар мови.
— «…і закликає нас до праведної помсти», — підказав Томджон.
— В-в-в… — пролепетав Чудько, намагаючись непомітно показати на відьом кинджалом.
— Якби я помирала, і в мене був такий брудний казан, то мені й померти було б соромно, — прошепотіла Тітуня Оґґ досить гучно, щоб її слова розібрали в останніх рядах. — Його дві доби з піском треба драїти!
— «І закликає нас до праведної помсти», — просичав Томджон.
Краєм ока він бачив Г’юла, завмерлого в безсилій люті за лаштунками.
— Як вони роблять, щоб цей їхній «вогонь» тріпотів? — уголос замислилася Маґрат.
— Ану обидві цить, — наказала Бабуня. — Людям заважаєте.
Вона ввічливо підняла капелюха і кивнула Чудькові.
— Продовжуйте, юначе. Не звертайте уваги.
— Щ-щ-що? — видушив Чудько.
— Сама земля волає під ярмом і закликає вас до праведної помсти? — у відчаї промовив Томджон. — А може, вас ще й кличуть небеса?
Тут, знову дуже доречно, блискавка знесла навершя ще однієї башточки.
Герцог скорчився на кріслі. На його обличчі застигла маска жаху. Він витягнув перед собою те, що могло б називатися пальцем.
— Це ж вони, — видихнув він. — Це вони. Що вони роблять у моїй виставі? Хто пустив їх у мою виставу?
Герцогиня, менш схильна до риторичних запитань, зробила жест найближчому охоронцеві.
На сцені Томджон сходив потом, граючи одразу за всіх. Чудько був майже непритомний. Ґамрідж, який у перуці з куделі грав Добру Герцогиню, теж позабував усі слова.
— То ти лихим мене назвала королем? Хай пошепки, та я почув достатньо, — прокаркав Томджон. — І ти покликала сторожу, хай без слів, а знаком потайним і непомітним.
На сцену боком видибав охоронець герцогині, шкутильгаючи після добрячого стусана, щойно отриманого від Г’юла. Він втупився в Бабуню Дощевіск.
— Г’юл питає, що, чорт забирай, відбувається? — прошепотів він.
— Що-що? — спитав Томджон. — Чи це почулося мені, що ти сказав: «Я тут, ласкава пані»?
— Він сказав прибрати звідси цих трьох!
Томджон вийшов на авансцену.
— Дурного не патякай, чоловіче, — поглянь, як спритно ухиляюсь я від твого черепахового списа. Я сказав, поглянь, як спритно ухиляюсь я від твого черепахового списа! Від твого списа, чоловіче! Заради богів, він же в тебе у руці!
Охоронець усміхнувся вимученою скляною усмішкою.
Томджон завагався. Троє інших акторів на сцені не могли відірвати поглядів від відьом. У найближчі хвилини на Томджона з невідворотністю податкової декларації чекав поєдинок на мечах, в ході якого йому, схоже, довелося б відбивати власні ж відчайдушні удари і врешті-решт самому себе зарубати.
Він повернувся до відьом і розтулив вуста…