Він окинув поглядом збентежені обличчя навколо й зм’як.
— І мене там теж не було, — хихикнув він. — Я, знаєте, тоді саме спав. Так, я все добре пам’ятаю: кров на ковдрі, кров на підлозі, я ніяк не міг змити ту кров — але ж це не підстава для розслідування. Питання національної безпеки не можуть піддаватися гласності! Це був тільки сон, і наступного дня все мало бути як раніше, і він мав би бути живий. Наступного дня мало виявитися, що нічого не сталося, бо ніхто нічого такого не робив. І можна було б сказати, що я нічого такого не знаю. Що я нічого такого не пригадую. Як гучно він покотився зі сходів! Міг би мертвого розбудити… Але хто б міг подумати, що в старого стільки крові?..[62]
На цей момент герцог уже видерся на сцену і божевільно посміхався всім тим, хто вже перебував на ній.
— Сподіваюся, тепер ми все владнали й роз’яснили, — вимовив він. — Ха. Ха.
В цілковитій тиші Томджон розтулив був рота, аби сказати щось, що пасувало б ситуації — щось заспокійливе, — і зрозумів, що геть не має слів.
Натомість у його мозок увірвалася чиясь чужа свідомість, і от тоді його вуста заговорили без жодного зусилля з його боку:
— Моїм же власним бісовим кинджалом, ти, вилупку! Я знаю, це був ти! Я бачив, як стояв ти нагорі й облизував собі великий палець! Я вбив би тебе просто зараз, якби не боявся, що муситиму цілу вічність слухати твоє скиглення! Я, Веренц, колишній кор…
— Що за маячня? — перервала герцогиня.
Вона стояла під сценою в компанії півдюжини солдатів.
— Відвертий наклеп, — продовжила вона. — Плюс заклик до насильницької зміни державного устрою. Підбурницькі промови божевільних комедіантів.
— Я був королем Ланкру, мать твою! — заволав Томджон.
— Тобто ти — можлива жертва гаданого злочину, — спокійно прокоментувала герцогиня. — Й тому не маєш права бути свідком обвинувачення. Це суперечить законодавству та наявним прецедентам.
Незрима сила розвернула Томджона обличчям до Смерті.
— Ти-то там був! Ти все бачив!
— ПІДОЗРЮЮ, МЕНЕ НЕ ВИЗНАЮТЬ НАДІЙНИМ ТА ПОВАЖНИМ СВІДКОМ.
— Таким чином, докази відсутні, а отже, підстав для порушення справи немає, — заявила герцогиня. Вона зробила знак солдатам і звернулася до свого чоловіка. — Досить твоїх експериментів. Мій спосіб кращий, я так думаю.
Вона обвела очима сцену. Її погляд спинився на відьмах.
— Схопити їх, — наказала вона.
— Ні, — сказав блазень, виходячи з-за лаштунків.
— Що ти сказав?
— Я все бачив, — просто відповів той. — Я був тієї ночі у Великій залі. Короля вбили ви, мій пане.
— Не я! — заверещав герцог. — Тебе там не було! Я тебе там не бачив! Наказую, щоб тебе там не було!
— Раніше ти боявся про це говорити, — кинула блазневі леді Шельметь.
— Так, пані. Але зараз мушу.
Герцог спробував сфокусувати свій непевний погляд на блазневі.
— Ти ж присягав на вірність до останнього подиху, — просичав він.
— Так, мій пане. Вибачте.
— Тоді помри!
Герцог вихопив кинджал з безвільної Чудькової руки, стрибнув уперед і по руків’я увігнав його блазневі просто в серце. Маґрат закричала.
Блазень похитнувся.
[62] Цитата зі сцени 1 дії V п’єси «Макбет» (переклад Бориса Тена). В цій же сцені леді Макбет намагається відмити руки від уявної крові вбитого короля Дункана, так само, як герцог Шельметь — від крові короля Веренца. — Прим. пер.