Три сестри: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ШАМРАЄВ: Не можна, Петре Миколайовичу, боюся, як би злодії в комору не залізли. Там у мене просо. (До Медведенка, який крокує поряд.) Так, на цілу октаву нижче: «Браво, Сильво!». Але ж не співець, простий синодальний співочий.

МЕДВЕДЕНКО: А скільки платні отримує синодальний співочий?

Усі йдуть, окрім Дорна.

ДОРН (один): Не знаю, можливо, я нічого не розумію або здурів, але п’єса мені сподобалася. У ній щось є. Коли ця дівчинка говорила про самотність і потім, коли замайоріли червоні очі диявола, у мене від хвилювання тремтіли руки. Свіжо, наївно... Ось, здається, він іде. Хочу наговорити йому побільше приємного.

ТРЕПЛЬОВ (заходить): Уже немає нікого.

ДОРН: Я тут.

ТРЕПЛЬОВ: Мене по всьому парку шукає Марійка. Нестерпне створіння.

ДОРН: Костянтине Гавриловичу, мені ваша п’єса надзвичайно сподобалася. Дивна вона якась, і кінця я не чув, і все-таки враження сильне. Ви талановита людина, маєте продовжувати.

Трепльов міцно тисне йому руку і обіймає рвучко.

ДОРН: Ох, який знервований. Сльози на очах... Я що хочу сказати? Ви взяли сюжет зі сфери абстрактних ідей. Так і слід було, тому що художній твір неодмінно має виражати якусь вагому думку. Тільки те прекрасне, що серйозне. Який ви блідий!

ТРЕПЛЬОВ: Так ви кажете — продовжувати?

ДОРН: Так... Але зображайте тільки важливе і вічне. Ви знаєте, я прожив життя різноманітно і зі смаком, я задоволений, та якби мені довелося відчути підйом духу, який буває в митців під час творчості, то, мені здається, я зневажав би свою матеріальну оболонку й усе, що цій оболонці притаманно, і відлітав би від землі подалі увись.

ТРЕПЛЬОВ: Даруйте, де Зарічна?

ДОРН: І ще дещо. У творі має бути чітка, певна думка. Ви маєте знати, для чого пишете, інакше якщо підете цією мальовничою дорогою без певної мети, то заблукаєте, і ваш талант вас згубить.

ТРЕПЛЬОВ (нетерпеливо): Де Зарічна?

ДОРН: Вона поїхала додому.

ТРЕПЛЬОВ (розпачливо): Що ж мені робити? Я хочу її бачити... Мені необхідно її бачити... Я поїду...

Заходить Марійка.

ДОРН (до Трепльова): Заспокойтеся, мій друже.

ТРЕПЛЬОВ: Та все одно я поїду. Я маю поїхати.

МАРІЙКА: Ідіть, Костянтине Гавриловичу, в будинок. На вас чекає ваша мама. Вона неспокійна.

ТРЕПЛЬОВ: Скажіть їй, що я поїхав. І прошу вас усіх, дайте мені спокій! Облиште! Не ходіть за мною!

ДОРН: Але, але, але, милий... не можна так... Недобре.

ТРЕПЛЬОВ (крізь сльози): Прощавайте, лікарю. Дякую... (Виходить.)

ДОРН (зітхнувши): Молодість, молодість!

МАРІЙКА: Коли вже ні́чого сказати, то кажуть: молодість, молодість... (Нюхає тютюн.)

ДОРН (бере у неї табакерку і жбурляє в кущі): Це гидко!

Пауза.

ДОРН: У будинку, здається, грають. Треба йти.

МАРІЙКА: Стривайте.