НІНА: У вашій п’єсі мало дії, одна тільки читка. І в п’єсі, як на мене, неодмінно має бути любов...
Обоє йдуть за естраду.
Заходять Поліна Андріївна і Дорн.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Стає вогко. Поверніться, надіньте калоші.
ДОРН: Мені жарко.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Ви не бережете себе. Це впертість. Ви — лікар і чудово знаєте, що вам шкодить вогке повітря, але ви хочете, аби я страждала; ви навмисне просиділи вчора весь вечір на терасі...
ДОРН (наспівує): «Не говори, що молодість згубила».
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Ви були так захоплені розмовою з Іриною Миколаївною... ви не помічали холоду. Зізнайтеся, вона вам до душі...
ДОРН: Мені п’ятдесят п’ять років.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Дурниці, для чоловіка це не старість. Ви чудово збереглися і ще до вподоби жінкам.
ДОРН: То чого ж ви хочете?
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Перед акторкою ви всі ладні падати ниць. Усі!
ДОРН (наспівує): «Я знов перед тобою...» Якщо в суспільстві люблять артистів і ставляться до них інакше, ніж, скажімо, до купців, то це цілком прийнятно. Це — ідеалізм.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Жінки завжди закохувалися у вас і вішалися на шию. Це теж ідеалізм?
ДОРН (знизавши плечима): А що ж? У ставленні жінок до мене було вдосталь хорошого. У мені любили передусім чудового лікаря. Років десять-п’ятнадцять тому, ви пам’ятаєте, у всій губернії я був єдиним порядним акушером. До того ж я завжди був чесною людиною.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (хапає його за руку): Дорогий мій!
ДОРН: Тихіше. Йдуть.
Заходять Аркадіна під руку з Соріним, Тригорін, Шамраєв, Медведенко і Марійка.
ШАМРАЄВ: У тисяча вісімсот сімдесят третьому році в Полтаві на ярмарку вона грала дивовижно. Неймовірне захоплення! Дивно грала! Чи не хочете також знати, де тепер комік Чадін, Павло Семенович? У Расплюєва був на висоті, ліпше за Садовського, клянуся вам, вельмишановна. Де він нині?
АРКАДІНА: Ви постійно цікавитеся якимись допотопними. Відкіля мені знати! (Сідає.)
ШАМРАЄВ (зітхнувши): Павлусь Чадін! Таких уже немає тепер. Сцена зійшла нанівець, Ірино Миколаївно! Перше були могутні дуби, а нині ми бачимо одні лишень пеньки.
ДОРН: Блискучих обдарувань тепер мало, це правда, але середній актор став набагато вище.
ШАМРАЄВ: Не можу з вами погодитися. Утім це справа смаку. De gustibus aut bene, aut nihil[6].
Трепльов виходить з-за естради.
АРКАДІНА (до сина): Мій милий сину, коли ж початок?
ТРЕПЛЬОВ: Через хвилину. Майте терпіння.
АРКАДІНА (читає з «Гамлета»): «Мій сину! Зазирни до мене в душу, й побачиш ти її в кривавих ранах й смертельних виразках — немає порятунку!»
ТРЕПЛЬОВ (із «Гамлета»): «Й для чого ж піддалася ти тій згубі, шукаючи злочинної любові?»
За естрадою грають у ріжок.
ТРЕПЛЬОВ: Панове, починаємо! Прошу уваги!
[6] Про смаки — або добре, або нічого (латин.).