Три сестри: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

СОРІН: Ірино, не можна так, матінко, поводитися з молодим самолюбством.

АРКАДІНА: Що ж я йому сказала?

СОРІН: Ти його образила.

АРКАДІНА: Він сам попереджав, що це жарт, і я ставилася до його п’єси, як до жарту.

СОРІН: Одначе...

АРКАДІНА: Тепер виявляється, що він написав великий твір! Маєте, прошу! Тож улаштував він цей спектакль і начадив сірою не для жарту, а для демонстрації... Йому хотілося повчити нас, як треба писати і що потрібно грати. Зрештою це стає нудно. Ці постійні вилазки проти мене і шпильки, воля ваша, набриднуть будь-кому! Примхливий, самозакоханий хлопчак.

СОРІН: Він хотів зробити тобі приємність.

АРКАДІНА: Так? Однак він не вибрав якоїсь звичайної п’єси, а змусив нас прослухати цю декадентську маячня. Жартома я готова слухати і марення, але ж тут претензії на нові форми, на нову еру в мистецтві. Та як на мене, ніяких тут нових форм немає, а просто кепський характер.

ТРИГОРІН: Кожен пише так, як хоче і як може.

АРКАДІНА: Нехай він пише, як хоче і як може, тільки нехай залишить мене у спокої.

ДОРН: Юпітере, ти сердишся...

АРКАДІНА: Я не Юпітер, а жінка. (Запалює цигарку.) Я не серджуся, мені тільки прикро, що молода людина так нудно проводить час. Я не хотіла його образити.

МЕДВЕДЕНКО: Ніхто не має підстави відокремлювати дух від матерії, позаяк, можливо, самий дух є сукупність матеріальних атомів. (Жваво, до Тригоріна.) А ось, знаєте, описати б у п’єсі і потім зіграти на сцені, як живе наш брат — учитель. Важко, важко живеться!

АРКАДІНА: Це справедливо, але не говоритимемо ні про п’єси, ні про атоми. Вечір такий славний! Чуєте, панове, співають? (Прислухається.) Як добре!

ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Це на тому березі.

Пауза.

АРКАДІНА (до Тригоріна): Сядьте поряд зі мною. Років десять-п’ятнадцять тому тут, на озері, музика і спів лунали безперервно майже щоночі. Тут на березі шість поміщицьких садиб. Пам’ятаю, сміх, шум, стрілянина, і все романи, романи... Jeune premier’ем[7] і кумиром усіх цих шести садиб був тоді ось, рекомендую (киває на Дорна), доктор Євген Сергійович. І нині він чарівний, але тоді був неперевершений. Однак мені починає докоряти сумління. За що я образила мого бідного хлопчика? Я неспокійна. (Голосно.) Костю! Сину! Костю!

МАРІЙКА: Я піду пошукаю його.

АРКАДІНА: Будь ласка, мила.

МАРІЙКА (іде ліворуч): Ау! Костянтине Гавриловичу!.. Ау! (Виходить.)

НІНА (виходячи з-за естради): Очевидно, продовження не буде, мені можна вийти. Вітаю! (Цілується з Аркадіною і Поліною Андріївною.)

СОРІН: Браво! Браво!

АРКАДІНА: Браво! Браво! Ми милувалися. З такою зовнішністю, з таким дивовижним голосом не можна, гріх сидіти в селі. У вас має бути талант. Чуєте? Ви зобов’язані податися на сцену!

НІНА: О, це моя мрія! (Зітхнувши.) Однак вона ніколи не здійсниться.

АРКАДІНА: Хто знає? Ось дозвольте вам представити: Тригорін, Борис Олексійович.

НІНА: Ах, я така рада... (Зніяковівши.) Я завжди вас читаю...

АРКАДІНА (саджаючи її біля себе): Не варто ніяковіти, мила. Він знаменитість, але в нього проста душа. Бачите, він сам засоромився.

ДОРН: Вважаю, тепер можна підняти завісу, а то моторошно.

ШАМРАЄВ (голосно): Якове, підніми-но, брате, завісу!

Завісу піднімають.

[7] Першим коханцем (фр.) — театральне амплуа.