АНЯ (обіймає Варю, тихо): Варю, він зробив пропозицію? (Варя хитає головою.) Адже він тебе любить... Чому ви не відкриєтеся, на що чекаєте?
ВАРЯ: Я так думаю, нічого в нас не складеться. У нього справ багато, йому не до мене... і уваги не звертає. А хай йому, важко мені його бачити... Усі базікають про наше весілля, усі вітають, а насправді нічого немає, усе як сон... (Іншим тоном.) У тебе брошка ніби як бджілка.
АНЯ (сумно): Це мама купила. (Прямує у свою кімнату, каже весело, по-дитячому.) А в Парижі я на повітряній кулі літала!
ВАРЯ: Серденько моє приїхало! Красуня приїхала!
Дуня вже повернулася з кавником і готує каву.
ВАРЯ (стоїть біля дверей): Ходжу я, серденько, цільний день по господарству й усе мрію. Видати б тебе за багатія, і я тоді була би спокійною, пішла б собі в пустинь, потім до Києва... до Москви, і так усе ходила би святими місцями... Ходила б і ходила. Суціль добре!..
АНЯ: Пташки співають у саду. Котра нині година?
ВАРЯ: Певно, третя. Тобі час спати, серденько. (Заходячи в кімнату до Ані.) Суціль добро!
Заходить Яша з пледом, дорожньою сумочкою.
ЯША (йде через сцену, делікатно): Тут можна пройти, мось-..?
ДУНЯ: І не впізнаєш вас, Яшо. Який ви стали за кордоном.
ЯША: Гм... А ви хто?
ДУНЯ: Коли ви їхали звідси, я була такою собі... (Показує від підлоги.) Дуня, Федора Козоїдова донька. Ви не пам’ятаєте!
ЯША: Гм... Огірочок! (Озирається і обіймає її; вона скрикує й упускає блюдечко. Яша швидко йде.)
ВАРЯ (у дверях, незадоволеним голосом): Що таке?
ДУНЯ (крізь сльози): Блюдечко розбила...
ВАРЯ: Це на добро.
АНЯ (вийшовши зі своєї кімнати): Варто маму попередити б: Петрусь тут...
ВАРЯ: Я наказала його не будити.
АНЯ (задумливо): Шість років як помер батько, через місяць потонув у річці брат Гриша, гарненький семирічний хлопчик. Мама не стерпіла, пішла, подалася не озираючись... (Здригається.) Як я її розумію, якби вона знала!
Пауза.
АНЯ: А Петрусь Трофімов був Гришиним учителем, він може нагадати...
Заходить Фірс, він у піджаку і білому жилеті.
ФІРС (прямує до кавника, заклопотано): Пані тут їстимуть... (Одягає білі рукавички.) Готова кавуся? (Суворо до Дуні.) Ти! А вершки?
ДУНЯ: Ах, Боже мій... (Швидко йде.)
ФІРС (клопоче біля кавника): Ото недолуге... (Бурмоче про себе.) Приїхали з Парижа... І пан колись їздив до Парижа... кіньми... (Сміється.)
ВАРЯ: Фірсе, про що ти?
ФІРС: Чого бажаєте? (Радісно.) Пані моя приїхала! Дочекався! Тепер хоч і померти... (Плаче з радості.)
Заходять Любов Андріївна, Гаєв, Лопахін і Симеонов-Пищик; Симеонов-Пищик у чумарці з тонкого сукна і шароварах. Гаєв, заходячи, руками і тулубом робить рухи, ніби грає на більярді.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Як це? Дай-но згадати... Жовтого в кут! Дуплет у середину!