Дзвінок.
ІРИНА: Скажи, нянечко, вдома немає нікого. Нехай вибачають.
Анфіса йде. Ірина в роздумах ходить кімнатою; вона занепокоєна. Входить Солоний.
СОЛОНИЙ (здивовано): Нікого немає... А де ж усі?
ІРИНА: Подалися додому.
СОЛОНИЙ: Дивно. Ви одна тут?
ІРИНА: Одна.
Пауза.
ІРИНА: Прощайте.
СОЛОНИЙ: Нещодавно я поводився недостатньо стримано, нетактовно. Але ви не така, як усі, ви висока й чиста, ви бачите правду... Ви одна, тільки ви одна можете зрозуміти мене. Я люблю, глибоко, нескінченно люблю...
ІРИНА: Прощавайте! Ідіть.
СОЛОНИЙ: Я не можу жити без вас. (Ідучи за нею.) О, моє блаженство! (Крізь сльози.) О, щастя! Розкішні, чудові, дивовижні очі, яких я не стрічав ні в однієї жінки...
ІРИНА (холодно): Припиніть, Василю Васильовичу!
СОЛОНИЙ: Уперше я кажу про любов до вас, і точно я не на Землі, а на іншій планеті. (Тре собі лоба.) Ну, та байдуже. Не спаруєш голубки з півнем, бо голубка півневі не рівня... Але щасливих суперників у мене бути не має... Не має... Клянуся вам усім святим, суперника я вб’ю... О, незрівнянна!
Наталя проходить зі свічкою.
НАТАЛЯ (зазирає за одні двері, за інші й проходить повз двері, що ведуть до кімнати чоловіка): Тут Андрій. Нехай читає. Ви даруйте, Василю Васильовичу, я не знала, що ви тут, я по-домашньому.
СОЛОНИЙ: Мені байдуже. Прощавайте! (Виходить.)
НАТАЛЯ: А ти втомилася, мила, бідна моя дівчинко! (Цілує Ірину.) Лягала би спати раніше.
ІРИНА: Бобик спить?
НАТАЛЯ: Спить. Проте неспокійно спить. До речі, мила, я хотіла тобі сказати, та все то тебе немає, то мені ніколи... Бобику в нинішній дитячій, мені здається, холодно і вогко. А твоя кімната така хороша для дитини. Мила, рідна, переберися поки до Олі!
ІРИНА (не второпавши): Куди?
Чутно, до будинку під’їжджає трійка з дзвіночками.
НАТАЛЯ: Ти з Олею будеш в одній кімнаті, тимчасово, а твою кімнату Бобику. Він такий миленький, сьогодні я кажу йому: «Бобику, ти мій! Мій!». А він на мене дивиться своїми оченятками.
Дзвінок.
НАТАЛЯ: Певно, Ольга. Як вона пізно!
Покоївка підходить до Наталі й шепоче їй на вухо.
НАТАЛЯ: Протопопов? Ото дивак. Приїхав Протопопов, кличе мене покататися з ним на трійці. (Сміється.) Які дивні ці чоловіки...
Дзвінок.
НАТАЛЯ: Хтось іще прийшов. Податися либонь на чверть годинки покататися... (До покоївки.) Скажи, зараз.
Дзвінок.