П’ють.
СОЛОНИЙ: Я проти вас, бароне, ніколи нічого не мав. Проте в мене характер Лермонтова. (Тихо.) Я навіть трошки схожий на Лермонтова... подейкують... (Дістає з кишені флакон із парфумами і ллє на руки.)
ТУЗЕНБАХ: Подаю у відставку. Баста! П’ять років усе роздумував і, нарешті, зважився. Працюватиму.
СОЛОНИЙ (декламуючи): Не гнівайся, Алеко... Забудь, забудь облуду мрій...
Поки вони балакають, тихо входить Андрій із книжкою і сідає біля свічки.
ТУЗЕНБАХ: Працювати.
ЧЕБУТИКІН (прямуючи до вітальні з Іриною): І частування було теж справді кавказьке: суп із цибулею, а на печеню — чехартме, м’ясне.
СОЛОНИЙ: Черемша зовсім не м’ясо, а рослина на кшталт нашої цибулі.
ЧЕБУТИКІН: Ні, мось-пане, янголе мій. Чехартме не цибуля, а печеня з баранини.
СОЛОНИЙ: А я вам кажу, черемша — цибуля.
ЧЕБУТИКІН: А я вам кажу, чехартме — баранина.
СОЛОНИЙ: А я вам кажу, черемша — цибуля.
ЧЕБУТИКІН: Що ж я з вами сперечатимуся! Ви ніколи не були на Кавказі і не куштували чехартме.
СОЛОНИЙ: Не куштував, тому що терпіти не можу. Від черемші такий само запах, як від часнику.
АНДРІЙ (благально): Досить, панове! Прошу вас!
ТУЗЕНБАХ: Коли прийдуть ряджені?
ІРИНА: Обіцяли близько дев’ятої; тож, уже зараз.
ТУЗЕНБАХ (обіймає Андрія): Ах ви сіни, мої сіни, сіни нові мої...
АНДРІЙ (танцює і співає): Сіни нові, кленові...
ЧЕБУТИКІН (танцює): Ґратчастії-і!
Сміх.
ТУЗЕНБАХ (цілує Андрія): Хай йому грець, давайте вип’ємо. Андрійку, давайте вип’ємо на ти. І я з тобою, Андрійку, в Москву, в університет.
СОЛОНИЙ: В який? У Москві два університети.
АНДРІЙ: У Москві один університет.
СОЛОНИЙ: А я вам кажу — два.
АНДРІЙ: Та хоч три. То ліпше.
СОЛОНИЙ: У Москві два університету!
Нарікання і шикання.
СОЛОНИЙ: У Москві два університети: старий і новий. А якщо вам не до вподоби слухати, якщо мої слова дратують вас, то я можу не говорити. Я навіть можу піти до іншої кімнати... (Виходить в одні з дверей.)
ТУЗЕНБАХ: Браво, браво! (Сміється.) Панове, починайте, я сідаю грати! Кумедний цей Солоний... (Сідає за піаніно, грає вальс.)