Теща знехотя простягає йому для поцілунку руку.
МЕДВЕДЕНКО: Я нікого не турбував би, але дитинка... (Кланяється всім.) Прощавайте... (Виходить; хода винувата.)
ШАМРАЄВ: Мабуть дійде. Не генерал.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (стукає по столу): Завітайте, панове. Не гаймо часу, бо скоро вечеряти покличуть.
Шамраєв, Марійка і Дорн сідають до столу.
АРКАДІНА (до Тригоріна): Коли настають довгі осінні вечори, тут грають у лото. Ось погляньте: старовинне лото, в яке ще грала з нами покійниця мати, коли ми були дітьми. Чи не хочете до вечері зіграти з нами партію? (Сідає з Тригоріним до столу.) Гра нудна, та якщо звикнути до неї, то нічого. (Здає всім по три карти.)
ТРЕПЛЬОВ (гортаючи журнал): Свою повість прочитав, а моєї навіть не розрізав. (Кладе журнал на письмовий стіл, потім прямує до лівих дверей; проходячи повз матір, цілує її в голову.)
АРКАДІНА: А ти, Костю?
ТРЕПЛЬОВ: Перепрошую, якось не хочеться... Я пройдуся. (Виходить.)
АРКАДІНА: Ставка — гривеник. Поставте за мене, лікарю.
ДОРН: Слухаю, мось-пані.
МАРІЙКА: Усі поставили? Я починаю... Двадцять два!
АРКАДІНА: Є.
МАРІЙКА: Три!..
ДОРН: Так, мось-пані.
МАРІЙКА: Поставили три? Вісім! Вісімдесят один! Десять!
ШАМРАЄВ: Не поспішай.
АРКАДІНА: Як мене в Харкові приймали, матінко моя, досі в голові паморочиться!
МАРІЙКА: Тридцять чотири!
За сценою грають меланхолійний вальс.
АРКАДІНА: Студенти овацію влаштували... Три кошики, два вінки і ось... (Знімає з грудей брошку і кидає на стіл.)
ШАМРАЄВ: Так, це річ...
МАРІЙКА: П’ятдесят!..
ДОРН: Рівно п’ятдесят?
АРКАДІНА: Мала на собі дивовижний туалет... Що-що, а вже одягнутися я знаю як.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Костя грає. Сумує, бідака.
ШАМРАЄВ: У газетах сварять його дуже.
МАРІЙКА: Сімдесят сім!
АРКАДІНА: І хочуть ото звертати увагу.
ТРИГОРІН: Йому не щастить. Усе ніяк не може потрапити у свій правильний тон. Щось дивне, невизначене, часом навіть схоже на маячню. Жодного живого обличчя.