МЕДВЕДЕНКО: Прикро. Уже третю ніч без матері.
МАРІЙКА: Нудний ти став. Колись, траплялося, хоч пофілософствуєш, а тепер щоразу дитина, додому, дитина, додому, — і прецінь від тебе нічого не почуєш.
МЕДВЕДЕНКО: Їдьмо, Марійко!
МАРІЙКА: Їдь сам.
МЕДВЕДЕНКО: Твій батько не дасть мені коня.
МАРІЙКА: Дасть. Ти попроси, він і дасть.
МЕДВЕДЕНКО: Мабуть, попрошу. Отже, ти завтра приїдеш?
МАРІЙКА (нюхає тютюн): Ну, завтра. Причепився...
Заходять Трепльов і Поліна Андріївна; Трепльов приніс подушки і ковдру, а Поліна Андріївна постільну білизну; кладуть на турецький диван, потім Трепльов іде до столу й сідає.
МАРІЙКА: Навіщо це, мамо?
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Петро Миколайович просив постелити йому в Кості.
МАРІЙКА: Давайте я... (Стелить постіль.)
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (зітхнувши): Старе що мале... (Підходить до письмового столу і, спершись, дивиться в рукопис.)
Пауза.
МЕДВЕДЕНКО: То я піду. Прощавай, Марійко. (Цілує у дружини руку.) Прощавайте, матуся. (Хоче поцілувати руку в тещі.)
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (розпачливо): Ну! Ходи з Богом.
МЕДВЕДЕНКО: Прощавайте, Костянтине Гавриловичу.
Трепльов мовчки подає руку; Медведенко йде.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (дивлячись у рукопис): Ніхто не думав і не гадав, що з вас, Костю, вийде справжній письменник. А ось, слава Богу, і гроші стали вам надсилати з журналів. (Проводить рукою по його волоссю.) І гарний став... Милий Костю, хороший, будьте лагідніший з моєю Марійкою!..
МАРІЙКА (стелячи): Облиште його, мамо.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (до Трепльова): Вона славненька.
Пауза.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Жінці, Костю, нічого не потрібно, тільки поглянь на неї ласкаво. Зі власного досвіду знаю.
Трепльов підводиться з-за столу і мовчки йде.
МАРІЙКА: Ось і розгнівали. Аби почіплятися!
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Шкода мені тебе, Марійко.
МАРІЙКА: Ото ще!
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Серце моє за тебе перехворіло. Я прецінь усе бачу, все розумію.
МАРІЙКА: Усе дурниці. Безнадійна любов — це тільки в романах. Дурниці. Непотрібно тільки розпускати себе й дедалі на щось сподіватися, чекати край моря години... Раз у серці завелася любов, треба її геть. Ось обіцяли перевести чоловіка в інший повіт. Щойно переїдемо туди, — все забуду... з коренем із серця вирву.
Через дві кімнати грають меланхолійний вальс.